Гетьманський скарб

Запаси кормовi й питнi можеш усi тут спродати, якщо буде бiльш-менш заплачено, залиш тiльки те, з чим можна до господи дiйти, радив би й воли тут же в Торжку продати, оскiльки, годуючи iх, велика втрата в грошах буде. З грошей усiх, скiльки тут у його милостi залишилося в червоних золотих, талярах битих, як i в дрiбних, на похiд вiдрахуй золотих триста, срiбла, рондiв, шабель, сукон, коней i iнших речей, що знайдеться, запроси до себе панотця i всю старшину полкову, все те при всiх зарееструй, i сам на тiм реестрi руку приклади, так i пiп i вся старшина полкова нехай розпишуться, i один реестр вручи пану Грабовецькому i значковим, наказавши його цiлим у дiм його милостi привезти, а другий пришли менi.

Тiльки, коли будеш везти додому тiло, вели його везти битим шляхом на Москву, на Калугу i далi мiстами на Украiну, а то для того, що цей тракт, яким сюди йшли, особливо важкий для переходу за водами, надто пiд час розливу. Лист подорожнiй, вiд себе писаний, посилаю, з яким вiдправиш тiло, сам маеш з командою своею при полку дальший путь до означеного мiсця за мною продовжувати. Залишаюся всього добра зичливий, його царськоi величностi вiйська Запорозького полковник чернiгiвський Павло Полуботок. З Валдаю. Квiтня 2, року 1721».

Поки писар грiв бiля вогню покляклi пальцi, полковник власноручно написав подорожнього листа. Був вiн безконечно засмучений, одначе спокiйний, мовби налитий якоюсь важкою силою. А сили йому було потрiбно багато, на довгу путь, тяжке найдування на каналi та на путь зворотну.

Полковник покликав свого пiдпомiчного козака й сказав:

– Збирай, Грицьку, скарби своi, поiдеш i ти з Сулимами, живим та мертвим. Хорунжого потрiбно довезти до рiдноi землi. Нехай мати поплаче, нехай жiнка поплаче, нехай Украiна заплаче. Вдома передаси уклiн усiм моiм i вiддаси оцю цидулу. – З тим дiстав з-за опушки рукава ще одного листа. – І пильнуй за меншим Сулимою. Отрок вiн тендiтний, до стуж i тяжкостей незвичний.

Приiду – даси одвiт.

Переяславцi вчинили, як раяв Полуботок. Домовину витесали з двох половинок велетенськоi сосни, вирубавши середину сокирами, туди поклали мертвого генерального хорунжого, обiклавши його стружками, смолою iз смолокурнi осмолили домовину, ще й обв'язали сосновою та ялиновою корою, i з тим вантажем попрямували ми на Москву. То був найважчий вiдтинок шляху, ми ледве встигли подолати його до скресання рiк.