На брата брат

Терпко пахло сухою нехворощю, грушами-гниличками, повiви вiтру доносили з лугу прогiркло-медовий пах пiзнього дрiбноцвiту, але всi тi запахи перебивав неприемний, кислий запах вимочених конопель, якi стiйма сохли пiд клунею. В лозовiй кошарi бiля неi ремигала пара гнiдих волiв.

На яблунi за хатою продиркотiв пiвнiч молодий пiвник, йому заокселентував iнший, теж молодий, теж трiскучий, i, немов сердячись на таку митецьку недосконалiсть, у хлiвi вивiв свое високе, чисте, дзвiнке крещендо старий досвiдчений пiвнячий дискант.

И тодi, неначе за його покликом, з кропив'яноi та нехворощаноi шалини пiдвелася низенька, в куцому, пiдбитому хутряною опушкою жупанi та пласкiй, з вiдворотами, шапцi постать i, злодiйкувато озираючись, почалапала до причiлка хати. Вона вклякла на колiна бiля загати, видлубала з кишенi штанiв трут та кресало й, далi озираючись, поспiшливо заклацала сталевою дужкою кресала по каменю. Клацала та клацала, але чи вiдвiльгла губка, чи зiтерся ii нагорiлий край, трут довго не займався. Іскри сипалися снопами на синiй жупан, на червонi шаровари, й тремтiли палiевi руки, й тремтiла, здригалася його душа, але вiн i далi тнув блискучим сталевим жалом по кременю. Врештi червона iскра вхопилася за край губки, палiй задмухав на неi витягнутими губами, замахав рукою, роз'ятрюючи ii, й вона знавiснiла, зажеврiла, заблимала хижим оком, освiтила блiде, зi зведеними судомою вузькими бровами обличчя та крайок просяноi загати, пiдпертоi вербовим кiлочком, i тодi скрючена, кiгтиста рука тицьнула трут у загату. Там задимiло, затрiщала просянка, але вогнем не бралася. Палiй зяпнув ротом, перебрав трут у лiву руку, а правою почав дерти з хутряноi опушки жупана шерсть, жужмати ii в клубок.

А тим часом з очерету вибрела iнша постать – висока, гнучка, в киреi, без шапки – шапку тримала за поясом, – сторожко, але впевнено рушила до протилежного причiлка хати. И теж опустилася на колiна, й розглянулася – дiловито, спокiйно.

І був цей палiй пiдготовлений краще – виварений у водi, у якiй мили овечу шерсть, трут тримав у дерев'янiй трубочцi, й той зажеврiв з першого удару кресала, й чоловiк вийняв з-за пазухи пiдпал, вклав у нього трут, пробив кулаком у загатi дiрку та вихнув усе те в загату. Вiн був певний своеi справи, бо одразу пiдвiвся й, ледь пригинаючись, ступаючи широко, м'яко, попростував до очерету.