На брата брат

Але мармулуватий, тюхтiюватий з вигляду Сидiр вже стояв бiля печi i в його руцi чорною гадюкою сичала велетенська залiзна з коротким дерев'яним держалном кочерга. Посхоплювалися iншi запорожцi-кармазини, грезети, саети, срiбло – на Сiчi барложаться в просмоляних сорочках, а то й голi, а iдуть на Вкраiну, одягаються, неначе шляхта – спопеляли очима двох чорнякiв, – Мусiй, гожий господар, святешню одежу поховав до торокiв, у дорогу зодягнув стару, змицькану чумарку, – й хто зна, чим би скiнчилася ця утарчка, та Матвiй, вiдаючи, що iхнi з Сидором сили проти сеi малi, вдався до хитрощiв:

– Гей, чого це ви звар'ювалися? Хто з вас був пiд Збаражем чи пiд Зборовим? А може, хтось пам'ятае Жовтi Води? Щось ви менi не по знаку, хлопцi… – вигукнув хвацько, вiдважно, пильно приховавши страх.

– Журавка, Супрун? – мовив рябий, зi шрамом пiд лiвим оком запорожець.

– Не Супрун, а Матвiй. Поруч з братом схрещували шаблi з лядськими.

– І я не пiд возом спав…

– То за вiщо нам зараз гризтися?…

– Вiн кухля мого потурив, – вказав шаблею на Сидора пелехатий запорожець.

– Спершу ти – його кухля… За онучу звели бучу… Корчмарю, всiм по пiвкварти пiнноi…

На тому й скiнчилося. Матвiй же, облягшись у тiсному ванькирчику з Сидором на нiч, про всяк випадок заложив дверi тiею самою кочергою, якою хотiв оборонятися Сидiр, й довго не спав, думав про те, що чомусь-то роз'iздилися запорожцi по Украiнi, ранiше сидiли на Сiчi та воювали з татарами, турками, обирали та скидали по кiлька разiв на рiк кошових, курiнних, а тепер тручаються в справи Гетьманщини, хочуть, аби й гетьмани брали булаву з запорозьких рук, хотiли втулити ii своему Барабашевi, – це вiд Хмеля такий хмiль у голови, Запорожжя настановило його гетьманом.

І тепер вважають – без Сiчi зась i кроку. Тичуть свiй глек на капусту, якоi не шаткували. Вони там шаткують свою, з нами не дiляться. Мусимо ж вдавати, що iхне заткало також тут. Одразу по радi в Чигиринi гетьман написав iм (Матвiй того листа перебiловував), що, мовляв, не мае себе й за гетьмана справжнього, доки його не признае сiчове товариство, «оскiльки ви, вiйсько низове Запорозьке, складаете корiнь i утвердження честi та вiкопомноi слави iншим городовим украiно-малоросiйським вiйськам, правдешньоi братii своеi; отак хай i влада ваша верховодить i мае силу у вибраннi й постановленнi собi гетьмана. Вiльно вам, братам нашим, мене вiд того уряду вiдмiнити, а наставити й затвердити за своiм бажанням на ту достойнiсть iншого».