На брата брат

Гетьман лестив сiчовим дiдам та гультiпакам, обiцявся сповняти iхню волю, посилав низький уклiн, а з ним три тисячi битих талярiв – двi з вiйськового скарбу, а одну з власноi шкатули, й зичив iм усiм «доброго здоров'я вiд пана Бога i щасливо заживати на довгi лiта життя-буття».

Матвiй намалював в уявi образ гетьмана, як вiн кривився й плювався, складаючи того листа, й собi сплюнув на долiвку, але не осудив гетьмана: заходити в розмир з Сiччю не випадало. Запорожцi вiдповiли крутiйськи, докоряли Виговському, що вибори вiдбулися без них, вiдтак зроняли: «Але оскiльки це вже сталося, то й ми для загального добра нашоi православноi вiтчизни того постановления порушувати i знiмати не хочемо, кладучи на те премудрий Божий нагляд», закликали Виговського йти шляхом Богдана Хмельницького «i без нашоi волi та вiйськовоi ради не зачинати нiяких затiвок та новинок», нагадували, що низове самохiтне товариство повернулося з спiльного з московитами походу на Литву i в Інфлянти зi здобиччю та винагородою вiд царя, просили та наказували «не змiнювати вiрностi його царськiй величностi», «а коли б ваша милiсть пан побачив некорисне щось до себе i для нашоi вiтчизни з боку його величностi, то можеш, не мiняючи своеi вiрностi, писати й просити про те до його пресвiтлоi величностi через своiх послiв, – ми сподiваемося, що… його царська величнiсть не зволить вiдмовити своеi монаршоi благодатi, зважаючи тим бiльше на те, що мае вiд нас мiцний, здавна бажаний для його богохранимоi православноi держави захист i охорону вiд ворогiв Хреста Господнього – туркiв та татар.

І не зможе вiдтак той спiльний християнський ворог безпечно вступати своею багаточисленною силою (як бувало перед оцiм) у його царську державу i розвiвати своi басурманськi хоругви пiд самою столицею».

Матвiй крiпко думав над сими останнiми словами, вiн i сам знав, що турботами всемогущого Бога та запорозькою зброею християнському ворогу перетято шляхи до московитськоi столицi, що й iншi европейськi столицi не скуранi, бо не скурана стоiть Сiч запорозька, одначе пiвнiчнi вiтри непостiйнi, й рiдко коли повiвае звiдти теплом, здебiльшого сiверко пронизуе до кiсток, там власний нарiд голий i неприхищений, ще й батожений без усякоi причини; та й низовий запорозький вiтер тягкий i також непостiйний, як непостiйнi самi сiчовики.

Ще й отакi вони баламутнi, ворохобнi, мають себе за корiнь землi, а всiх iнших за пустоцвiт.