Останній гетьман. Погоня

Козаки не важаться на чуже.

– Я це пам’ятаю, – тихо мовила Єлизавета. – Помовч, послухаймо.

Знизу долiтав плач бандури. То грав Григорiй Любисток, найкращий бандурист капели, справжнiй чарiвник. Виливав свою тугу за рiдним краем, без якого не мiг жити:

Та немае лучче, та немае краще,

Як у нас на Вкраiнi…

Слiпий, вiн кiлька разiв утiкав додому, його щоразу ловили – останнiй раз уже в Печерськiй лаврi, вiн хотiв стати ченцем, аби лише жити на Вкраiнi. Пожалуваний у дворянство i чином полковника, але тим нiскiлечки не втiшався: «Менi б тiльки чути легiт нашого вiтру на щоцi та вдихати запах мальв, а бiльше нiчого не треба».

Увечерi, перед сном, Єлизавета подарувала Олексiю дорогущу табакерку в дiамантах. Олексiй покрутив ii в пальцях i повернув царицi:

– Нащо менi ця тавлинка, Лiзо. Тютюну я не нюхаю, а повиколупувати дiаманти та продати… на таке я нездатний. Забери назад. – Хоч знав, що саме обдарування царською табакеркою – найвищий знак пошани в очах царедворцiв.

На самiй коронацii Олексiй нiс шлейф Єлизавети. По тому вона роздавала нагороди, Олексiю статс-секретар вичитав з паперу чин камергера, поручника гвардii (сама Єлизавета – капiтан), i маетки Рождественне i Порiччя.

Наступного дня ходили на прощу в Троiцьке. Єлизавета йшла боса, попереду трое камер-юнкерiв пiдбирали та закидали камiнчики i грудочки. Олексiй також iшов босий – йому не звикати, чавив своiми великими п’ятами груддя, аж порскала пилюка. Пахнув сухий придорожнiй полин, повiвав вiтрець.

Маркiз Шетардi дрiботiв тоненькими нiжками в черевиках з дiамантовими гудзиками, iмператриця смiялася з нього, але його настирливих залицянь не вiдхиляла, то покладе йому на плече руку, то одягне на його голову капелюха. Єлизавета намагалася викликати в Олексiя ревнощi, вiн бачив, як учора Шетардi виходив з ii опочивальнi. Одначе новоспечений камергер тiльки усмiхався. Та й справдi, в наступнi днi скiльки Шетардi не пiдступався до iмператрицi – йому було вкрай потрiбно вирiшити кiлька дипломатичних справ, – вона розмови уникала, одного разу вiн уже був зовсiм домовився про аудiенцiю, але щойно зайшов, Єлизавета заплескала в долонi:

– Столика, карти, я хочу зiграти з маркiзом пульку.

Лесток, розпорядися.

Лесток з’явився за хвилину, за ним несли iнкрустованого столика на трьох нiжках. Лесток – француз, придворний лiкар, але набрав сили великоi, цариця за всiма порадами звертаеться до нього.