Останній гетьман. Погоня

Вiн знае потайнi думки Єлизавети, вiн допомагав iй зiйти на трон, коли треба – вiн вiдвертий, коли треба i з ким треба – грубий, коли треба – лестивий, i завжди хитрий. У нього п’ять помiчникiв-лiкарiв, вiн сам пускае iмператрицi кров i бере навiть з неi по двi тисячi рублiв.

Пiсля пульки Єлизавета рiшуче встала й пiшла.

Увечерi був маскарад. Олексiй мовчки походжав галереею, одягнений запорозьким козаком. Посеред галереi вибивав тропака хвацький матрос, вистрибував, вигинався, викаблучувався, а тодi побiг за спини й сховався за великою розкiшною трояндою.

Олексiй i собi ступив за кущ. Матрос стояв розчервонiлий, важко дихав. На носi поблискували крапельки поту.

– А що це ти, матросе, накрав, – поклав матросовi на груди руку Олексiй.

– Я… Я…

Ця гра iй дуже подобалась. Як подобався сам Олексiй. Подобався як людина, як коханець. До нього вона вже знала чоловiкiв. Але якi вони всi були пiснi перед ним! Вона дiзналася про це не першою. Взявши Олексiя до капели, вона вибрала йому фрейлiну Наришкiну.

І ця фрейлiна в припливi вiдвертостi нашепотiла царiвнi, який солодкий, який незрiвнянний з iншими цей спiвак. Єлизавета перебрала його до себе.

– Ти, ти. Ось я тебе виведу на чисту воду. – Вiн обiйняв ii за талiю. – Ходiмо до мене, я хочу з тобою пожартувати.

– Ти – мужеложець?

– Атож. З таким матросом побавлюсь залюбки.

Почувся здавлений смiх.

– Звiдки ти здогадався?

– Не буду брехати, Лiзонько, я пiдглянув, як ти одягалася.

– А ти чому такий сумний ходиш? Що тебе гризе?

– Та так… Крiм тебе, нема менi з ким i поговорити.

Вся моя душа в далекому краю, на травах шовкових.

– Хочеш, я викличу твоiх матiр i сестер, i брата…

Пiсля маскараду був бенкет. Сидячи бенкетували Єлизавета, Олексiй, Бестужев, Воронцов – усi решта iли стоячи. На банкетi iли украiнськi страви: холодець з хрiном, пампушки, вареники з сиром i вишнями, але були й страви французькоi кухнi, маркiз де Шетардi пив бульйон просто з чашки, й на нього дивилися осудливо. Потiм знову були танцi.

Олексiй танцював у окремiй кiмнатi: його вчив танцювати балетмейстер. Олексiю обридло тупати назад-вперед, його щось звар’ювало, вiн вирвався, увiйшов до галереi – саме настала тиша – й наказав оркестровi: «Метелицю»!

І так вдарив закаблуками, аж застогнав паркет, i пiшов, i понiсся, й вилетiла назустрiч Єлизавета, й вони вдвох полетiли по колу пiд слизькими поглядами присутнiх, якi дивитися осудливо не зважувалися. Всi розважалися як хотiли.