Останній гетьман. Погоня

Щоб податок збирали своi, на власне вiйсько, а не чуже, щоб полки чужинськi не стояли на нашiй землi.

– Полки всi будуть прибранi. Один лишиться. Імператриця указала. Й податки будемо збирати самi.

– Дяка iй. Та чи надовго це? – Й збився з ноги.

– Ну, а Скоропадський яким був?

– Тихим. Вiрно служив Петровi. Хазяiн, одних волiв тисяч по двадцять вiдганяли в Шльонськ на продаж. І вовна, й полотна, не кажучи вже про пшеницю. Й усi тi виторги не йшли в нашу кишеню. Його цар закликав до столицi, стрiчали за сто верст з музикою, з гарматною стрiляниною.

В столицi на його честь щодня банкети з феерверками. Три мiсяцi розкошував. А як iхав додому – вже сiдав у карету, – йому в руки промеморiю, за якою вiн вже нiби гетьман, нiби й не гетьман, призначено Малоросiйську колегiю з генералом Вельямiновим на чолi. Без ii дозволу й чхнути не можна. Гетьман як прочитав, так його i вдарило в серце. По дорозi до Глухова й помер.

За тином забрязкотiв ланцюгом пес. Скоропадський оглянувся: на чималiй вiдстанi йшли двое охоронцiв.

Скоропадський, мовби щось пригадавши, казав далi:

– Пiсля нього був Полуботок, полковник чернiгiвський. Вiйсько його обрало гетьманом, а цар не затвердив. Воював з Вельямiновим. Великого кличу був чоловiк i собою дужий. Одного разу як гримнув на Вельямiнова, так, звиняйте, вiд того й завоняло. Його теж цар у столицю закликав. Вiн i там намагався оборонити нашi давнини. А коли побачив, що нiчого не виходить, виказав царевi все, що про нього думае i про iмперiю його.

Цар саме з церкви виходив з усiм почтом, з усiма мiнiстрами i генералами. Й Полуботок йому просто у вiчi… Закинули Полуботка в Петропавловську фортецю, там i придушили.

– У документах сказано, що помер вiд хвороби.

– Хочете – вiрте, хочете – нi. Знаете ж, що цар i свого сина Олексiя задушив.

– Теж помер.

– Еге ж. Цар бенкетував iз своiми, а тодi вийшли з Петром Толстим, який царевича з-за границi виманив, – цар обiцяв царевичу всiлякi милостi, а тодi жили з нього тягнули, – отож вийшли з Толстим, сiли в човен, i матроси перевезли iх на острiв до фортецi.

Бiля каземату, темницi, де царевич сидiв, стояла варта, два Петра зайшли до темницi, а в скорiм часi вийшли й сказали, що царевич помер.

Попереду пiд шатрищем дерев стояла пiтьма, й вони повернули назад. Охоронцi притиснулися до тину. Поминули iх.

– А останнiй гетьман?

– Одноокий Апостол? Сидiв, як миша пiд мiтлою. Сидiв мовчки й думав.

– Про що ж вiн думав?

– Усе про те ж.