Останній гетьман. Погоня

Москаль тодi до зборнi, до свого офiцера: «Слово i дiло государеве». Буцiмто Карпо на саму царицю щось сказав. А що вiн може сказати, вiн же ii не знае.

Кирило нахмурився, погано починалася його дорога.

– Приведiть Карпа, солдата i офiцера.

Їх привели дуже швидко. Солдат був вельми голiнний, молодецький, з кирпатим носом, нахабними свiтлими очима – справжнiй хазяiн тутешнiх мiсць. Не знiтився перед гетьманом, почував свою безкарнiсть.

– Вiн, – гетьман вказав на Карпа, – справдi лаяв Їi Величнiсть?

– Лаяв, усiма поносними словами.

– А хто це чув?

– Я.

– А ще хто?

Солдат затнувся.

– Ось вона, – вказав на Карпову матiр.

– Бреше вiн, як пес! – скрикнула жiнка.

– Ти лаяв? – Кирило до Карпа.

– За що б я ii лаяв. При чiм тут вона.

Кирило вже добре знав, що таке «слово i дiло государеве». Звинуваченого будуть катувати доти, доки не закатують, а якщо зiзнаеться – вiдбудеться легшою смертю: вiдiтнуть голову.

Кирило подивився на офiцера, той знiтився, бачив, у який бiк повертае справа.

– Ти знаеш, хто я? – вже грiзно запитав Кирило.

– Гетьман…

– І генерал-поручик вiйська Їi Величностi. Як же ти кував козака, не маючи свiдкiв його провини? Ти ж знаеш, що е закон…

– Винуватий, ваша свiтлосте.

– На два тижнi пiд арешт. Доповiси своему начальнику. А цьому – на солдата – тридцять батогiв. Козака вiдпустiть. – І повернувся спиною.

«Треба щось робити з цими московськими полками. Плюндрують край».

Дорогою, попiд самим тином, iшов гурт жiнок.

Ще молодi, а страшенно обiрванi, йшли з галасом, з реготом. На плечах несли щось велике, змотане.

– Куди вони? – запитав у сотника.

– На став. Риба грае. Це я велiв.

– На ставу е млини?

– Немае.

Кирилу захотiлося подивитися на став. Вiн бачив, як молодицi розмотували невiд, як заходили у воду.

– Секлето, ти дуже високо закасалася, ще випурхне щось.

– Ось цей великий пан упiймае, ха-ха-ха!

Кирило почервонiв. Молодицi йому подобалися. Вони заходили у воду, по трое на крило.

Сотник стояв на березi, курив люльку, дим зносило на Кирила, дим був пахучий. З лепешняку знялося три чаплi, залопотiла крилами дика качка, на розсохатiй вербi кувала зозуля. Курiв плоскiнь над ставом, висвистував вiвчарик, високо вгорi розпластався на дужих крилах орел, виразно бiлiли двi плями внизу на крилах, гуси на ставу знялися й полетiли в село. Благословенний край, благословенна земля. Й згадався козак, закутий у залiзо… Не благословенна земля.