На нашем сайте вы можете читать онлайн «Яса. Том 1». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Яса. Том 1

Автор
Дата выхода
10 апреля 2013
Краткое содержание книги Яса. Том 1, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Яса. Том 1. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Юрій Мушкетик) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
В центрі роману «Яса» – кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом козаки не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні, і той, хто зраджував її, вже не був Сірку ані товаришем, ані бойовим побратимом. Саме тому Сірко не вважав справжнім гетьманом ані Дорошенка, ані Самойловича, яким влада стала дорожча за батьківщину. Він прагнув того, щоб українці, які ніколи не зазіхали на чужі землі, не втратили своєї рідної і жили, не підкоряючись ворогам.
Яса. Том 1 читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Яса. Том 1 без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Колись гарячий i навiть говiркий отаман з роками ставав замкнутим, мовчакуватим, навiть грiзним. Сироватка чомусь подумав про те з сумом. У них за спиною гомонiли козаки, чмокаючи, пили iз озерця воду конi, рипiла й брязкала збруя.
– Ну, де ж твоя куга? – запитав Сiрко, коли вони зупинилися пiд невисоким карякуватим в’язом.
– Осьо, – вдоволено проказав Сироватка.
– Де? – подивував отаман.
– Та осьо ж. – Козак розгорнув вiття в’язовника, i перед отаманом вигулькнув гостряк землянки, викопаноi в схилi порослоi нехворощею балки i обкладеноi дерном.
– Умiеш ховатися, – мовив, i не знати – осуд у тих словах чи схвалення. Та враз отаман круто повернувся до козака, його лiва брова грiзною хмарою шугнула вгору, очi стемнiли од гнiву. – А чи подумав ти, що мiг проспати i Сiч, i Великий Луг?
– Не спав я, батьку, – не схиляючи голови, мовив Сироватка. – Думав.
– Ось зараз вiзьму барбару та виб’ю з тебе тi думки. Про що ж ти думав, вражий сину?
В голосi отамана – роздратування. Сироватцi чомусь здалося, воно ще й вiд того, що кошовий не змiг вiдшукати його бурдюг.
– Про Бога, – вiдказав.
Хитрий козак Сироватка. Сам вiдчув, що збрехав. Ну, не зовсiм, вiн i справдi споминав у думках Бога, хоча й не так, як подобало, одначе не знiтився. Отаман стояв спантеличений. Мовби й не випадало вибивати з голови думки про Бога. Примружився хитро-хитро, ще й двома пальцями посмикав себе за вус:
– А не брешеш?
Сироватка праведно звiв очi д’горi:
– Вiн же чуе!
Бог од того нахабства трохи не впав з неба.
Плюнув i повiв кошлатою бородою, одвернувся, аби не чути, як козак лле кулi. Сироватка аж рота розтулив, та одразу й заспокоiвся, бо то був не Бог, а бiлоборода хмара, вона швидко розвiялася, хоч трохи й налякала його. І плюнув не Бог, а кошовий. Прочинив дверi землянки, але тiльки заглянув, повернувся й повiльно пiшов до могили. А Сироватка чалапав позаду, знову не наважуючись – а таки кортiло – запитати отамана, чого приiхав, й не збираючись вiдставати. Вiн не вельми засмутився вовкодухiстю отамана – що той може йому зробити? Вийшло то злецьки, й соромно йому трохи… Хоч вiн справляв сторожову службу не од коша, стояв у степу осiбно, власною волею – в помiч козакам сiчовоi сторожi, одначе, як погинув бекет у Червоних Лозах, а в Тавинськiй залозi стало скрутно на людей, сказав, що, доки повного мiсяця, може повартувати i сам.






