Яса. Том 1

Сироватка зломив суху стеблину лисохвосту, прочистив цибух люльки, що пригасла. Великим пальцем правоi руки якось кумедно, сторчма, дотоптав ii тютюном. Пучки в нього були чистi й навiть не вельми засмаленi. Добув огниво, кресонув раз, кресонув удруге.

– Нi, отамане, – одказав, коли сизенький димок заструменiв. – Добуду до зими. А тодi приiду. – Помовчав якусь хвильку, спостерiгаючи, як пiд подихом вiтру то заплющуеться, то розплющуеться червоне око на кiнчику трута – давав нагорiти, всунув його в бузинову трубочку.

 – Лаврiна кортить побачити. Як вiн там, не зледащiв?

За цим запитанням стояло iнше: чого Лаврiн не приiхав? Оскаргу ж Сироватка приховав так глибоко, що навiть Сiрко не вловив ii й через те не став розказувати, що Лаврiн два тижнi перед Великоднiми святами прокачався в простуднiм жару, а це вже очутився, але в дорогу йому ще зась.

– Справний козак, – мовив. – Але джурою не хоче. До куреня проситься. Воля а чи сваволя груди йому розпирае.

Кров грае. А може, й сам не знае, чого хоче. Либонь, i краще, що до шаблi тягнеться. Холуiв у нас i так багато.

– Сливе, – одказав Сироватка. Хоч сам подумав: що може бути кращого за службу джури. Шана. Не клопiтно. А оженившись, став би якимось урядником.

Тепер обое думали про Лаврiна. Про Сироватчиного сина. Щоправда, на Сiчi нiхто не знае, що Лаврiн Перехрест не сестринець Мокiю Сироватцi, а син. Навiть сам Лаврiн не вiдае того, може, через те й не лине душею до батька.

Хоч Мокiй вигодував його, затим забрав до себе на Сiч, чому Лаврiн був вельми радий.

Отаман майже ревниво поглянув на Мокiя. Бо хлопець мiцно прикипiв йому до серця. Й оддав його в школу, й узяв у джури, вчив военноi науки – щось було в ньому таке, що вертало Сiрка споминами до рiдноi Мерефи, до тих днiв, коли сам був щасливим батьком i доля, здавалося, мчала попереду баскими кiньми.

Вiн нiколи нiчого не розказував про тi днi, мабуть, через те, що по них густо проступала в спомини кров.

Обидва отамановi сини – Петро й Роман – погинули за Украiну. Петро наклав головою за рiчкою Тором, поблизу трьох зелених байракiв, а Роман, пострiляний i порубаний, помер у Мерефi пiд Харковом на руках у своеi матерi Сiрчихи. На Рiздво курiнний кухар ставить перед кошовим три миски кутi, а отаман наливае три чарки. Одну випивае сам, а двi iншi разом з кутею виносить надвiр.