Яса. Том 1

У тiй кризi – ополонки i сiтi з усiх сторiн.

Та й мало iх таких, чистих серцем i помислами.

Виговський, Брюховецький, Хмельниченко – хiба злiчити смерчi, що прокотилися Украiною. З усiх сторiн дмуть дужi вiтри, не дають загаснути пожежi, котять ii то в один, то в iнший бiк. Пiдкуп, зрада, науст – чорнi дощi тих пожеж. Коли те скiнчиться?! Чиею волею, чиею силою? Хто заступить Поле од морових вiтрiв? Вiн пройшов з кожним iз цих людей частину iхньоi путi, путi найтяжчоi, а потiм, гiрко розчарувавшись, боровся проти них i таким чином проти самого себе колишнього.

Вiн мовби прожив кiлька життiв, вiд чого хтось iнший мiг би втомитися й зламатися, але його тримала на свiтi вiра – велика, незнищенна, вона пройняла всi тi товщi, як спис крицевий проймае одразу кiлька тiл, вiн знав, що вона свята й справедлива i в iм’я ii треба жити далi та сповняти ii всiею рештою життя. І як спис крицевий проходить одразу крiзь кiлька тiл, так i вiн пройшов своею вiрою i надiею крiзь них усiх – Виговського, Брюховецького, Хмельниченка, пройшов i звiльнився вiд них, i тiльки iнодi йому грiзно примружиться iз зеленавоi пiтьми Іван Виговський, злодiйкувато усмiхнеться Брюховецький чи болiсно скривить свое вiчно недоросле обличчя Хмельниченко. Тi погроза, усмiх i бiль не зачiпають його серце.

Сьогоднi розривають Украiну чотири гетьмани. П’ятий, той же таки Хмельниченко, конае десь у турецькiй темницi.

Либонь, султан тримае його, аби ще раз випустити в слушний час, тодi вiн погойдае над Хмельниченковою головою славетною корогвою його батька – може, й прибiжить хтось заслiплений на те маево! Але для Украiни досить i цих чотирьох. Всi огулом гублять те, що здобував батько Хмiль. Вп’ялися зубами, немов пси в паляницю, кожен прагне захопити чимбiльше, кожного змагае жадоба влади i жадоба багатства. Самойлович, Дорошенко, а донедавна Тетеря, Суховiенко – добра не було i нема од жодного. Якби могли, сонце роздерли б i розтягли по шматку всяк у свою кишеню, всяк у свою скриню. Кожного пiдпирае чиясь рука. Чиiх тiльки пiдкiв не вкарбувалося в украiнський чорнозем. Кують тi пiдкови i в Стамбулi, i в Варшавi, i в Бахчисараi… А мусили б же нерозумнi гетьмани дiйти мiж собою якоiсь згоди. Обрати з-помiж себе одного! За давньою козацькою регулою. Щоб мiг обiпертися на обидва днiпровi береги.