Яса. Том 2

Нелюдський бiль народжувався в нозi й розтiкався по всьому тiлу, нанизував Селiм-Гiрея на велетенського списа. Хану здавалося, нiби у правий чобiт хтось насипав жару, ногу пекло й крутило, а в п’яту штрикало, неначе туди ввiйшла зазубрена стрiла й хтось силкувався висмикнути ii. То болiв звичайнiсiнький чиряк. Ногу почало пекти ще в Бахчисараi, а за два днi чиряк дозрiв, шкiра на п’ятi натяглася й стала бiла та лискуча. Невчасно випав хановi цей похiд. Але хiба мiг не скоритися фiрмановi[1 - Фiрман – указ (тур.).], «котрий дае щастя», – прибув од Високого Порогу.

Разом з указом Порта прислала почесну шубу, шаблю i соколину шапку. Один тiльки раз спробував не одягнути таку шапку його антецесор[2 - Антецесор – попередник (тур.).] Аадиль-Гiрей – i його кiстки орли порозносили по найвищих кручах Понтiйських гiр, – над ним звершився грiзний закон Фатiха. Селiм-Гiрей любив Порту i ненавидiв ii. Вона дала йому владу, але скувала волю й поставила за його спиною на чати смерть. Вiн ненавидiв султана i любив великого вiзира. Кепрюлю-заде Гiрей зобов’язаний усiм. Втративши батька, гнаний ханськими псами, багато рокiв ховався у горах Черкесii та Румелii, аж поки про те не довiдався Кепрюлю й наказав привезти молодого агу Селiма до себе. Селiм iхав пiд шибеницю, а опинився пiд ханським бунчуком.

Думка про цей похiд зродилася не в Гiреевiй головi. Однак хан вiдае гаразд, що за невдачу доведеться розплачуватись йому, i, либонь, тодi з ним поведуть бесiди не султан i Кепрюлю, а райськi гурii. Проте, здаеться, невдача загубила iхнiй слiд.

На початку зими Селiм-Гiрей бiгав швидким сандалом пiд чорними вiтрилами в Адрiанополь до Високого Стремена, й там вони разом з Кепрюлю промацали очима розуму всi можливi несподiванки. Вони таки скинуть проклятих гяурiв козакiв з просторiв всесвiту й одкриють собi шлях до тих краiв. Мудрий, вельми мудрий Кепрюлю-заде: вiн намислив видушити шершнiв у iхньому гнiздi. Нинiшнiй вiзир умiе робити велике з малого: маленькi, похованi по кишенях правовiрних акче спливаються докупи й утворюють велику державну казну, несмiливi думки i думочки сплiтаються докупи й стають великою державною мислю. Багато в нього мудрих радникiв, i тепер ось один з них, паша Сулейман Кегай, радник особливоi ради при султановi – куббе-алти, – вилелiяв чорну квiтку смертi гяурам-козакам. «Там, де не пробiжить ведмiдь, пробiжить лисиця», – вже давно твердить вiн. Ведмедевi, щоправда, не вдалося пробiгти, вiн загруз пiд Ладижином. Й тодi вдалися до лисицi.