Яса. Том 2

 – «Вертайся, козаче, до мене з найкращим другом». Прийшов чоловiк додому, сiв на покутi та й думае: хто в нього найкращий друг? Швидко й домислився: жiнка – хто ж iще. Приходить з нею до чорта. А чорт той вже й не чорт, а панич, та такий гарний та красний, вуса пiдкручуе, чорними бровами пiдморгуе, не зогледiвся чоловiк, як вони з жiнкою вже у кутку всiлися та й почали перешiптуватись. «От тодi, – каже чорт, – заживемо…» Й тиче жiнцi ножа, а та ховае його в рукав свити. Плюнув чоловiк i поволiкся додому.

Ще в нього двi нагоди залишилось: чорт загадав до трьох разiв. Вдруге прийшов вiн iз сусiдом, товаришем з дитячих лiт, а чорт уже знову не чорт, а купець, сидить за столом i червiнцi по купках розкладае. І знову, не встиг чоловiк снiг з шапки обмести, глип – товариш його стоiть бiля чорта, й той йому в кишенi золото сипле. А сам шепоче щось i очима на сокиру в кутку серед рогачiв показуе. А товариш згiдно кивае головою. І вдруге чоловiк нi з чим поволiкся додому. Залишився в нього останнiй, третiй раз. Довго сидiв того вечора на покутi та думав, хто ж у нього найкращий друг. Перебрав мислiею всiх сусiдiв, усiх родакiв – i не зважився нiкого взяти з собою. Вже, мислив, програв чортовi душу. Вийшов з хати, а тут – пiд ногами Рябко крутиться. Чоловiк i взяв його з собою. Тiльки чорт побачив Рябка, так i завертiвся по корчмi, так i закрутився, хотiв шаснути до мисника, де козакова заставщина лежала, а Рябко його за литку – хап…

Сироватцi знана ця гiрка повiсть.

Гiрка ще й через те, що в нього теж немае справжнього друга. Плекав надiю на Лаврiна, принаймнi думав, хоч не Лаврiн йому, а вiн Лаврiновi був би справжнiм другом. Мокiй охоронив би його й од чужого заздрiсного ока, й од злих урядовцiв, й од усього бридкого на свiтi.

Запорожцi в кутку й далi ходили оповiдями бiля чорта.

З чортом Сироватка за все життя мав тiльки одну лиху приключку. Це було ще в своему селi, Драбинiвцi, за часiв його довгого парубкування.

Йшов якось пiзно ввечерi греблею й почув, як нечистий каламутив пiд мостом воду. Був вiн у печiнках усiм, бо ж стiльки всiляких кабешiв робив, не приведи Боже. Пiп уже й воду святив, i хрест ставили на мосту, але нечистий якимось побитом навiть хрест у воду зiпхнув. І порiшив Мокiй прислужитися громадi, цiною власноi душi порятувати ii. До того ж Мокiевi тодi грала в жилах дещиця горiлки, висока святобливiсть штовхнула його на той вiдчайдушний вчинок.