Яса. Том 2

– Виглянь у сiни, – тихо наказав Кайдановi Сiрко.

Повiльно, мармулувато Кайдан посунув до дверей i враз рвучко прочинив iх. За мить вiн затягнув до хати сердюка, тримаючи його, неначе шкодливе кошеня, за комiр.

– Принюхувалося.

– Лiзь пiд лаву, – наказав Сiрко.

Той шпарко порачкував пiд лаву.

– Сваволиш, пане кошовий, – сказав Черняченко, але не погрозливо, а неначе вибачався сам. Вiдав: цими словами порятуеться в Батуринi. Адже сказав iх, е свiдки.

– Двiчi в одну пастку не лазять, – пояснив Сiрко.

 – А тобi… Шкода, що ти лежачий. А то докiнчили б цю балачку на шаблях. – І застерiг тих, що сидiли в кутку та пiд лавою: – Якщо хтось рипнеться за дверi – порубаемо.

Хоч це його й не стосувалося, Черняченко втягнув голову в плечi. Вiн навiть забув про третiй, обов’язковий, пункт своеi мiсii – подати кошу списки втiкачiв, аби iх опiзнали й повернули в кайданах у маетки. Кiш, звичайно, на тi реляцii не зважав, одначе кожна така вiдмова свiдчила проти нього i особливо проти кошового.

Про це Самойлович доповiдав у Москву. Списки лишилися в шкiрянiй скриньцi пiд лавою. Сiрко почав неквапно одягатися. Смолка одягнувся швидко, а Кайдан довго монявся: не сходилися гаплики на кожусi, й довго не мiг знайти черес. Смолка нервово переступав з ноги на ногу. Сiрко чекав спокiйно.

Вийшли на ганок. У дворi було порожньо, хутiр облягли синi снiги, на небi горiли кинутi щедрою пригоршнею стиглi зерна зiрок.

Виiхали з двору. Тут дорога роздiлялася: одна вела на Сiч, друга аж у гетьманську столицю.

Сiрко подумав: цi дороги все вiддаляються.

Що далi конi вiдносили вершникiв вiд хутора, то дужче палахкотiв у Сiркових грудях гнiв. Уже шкодував, що не вчинив на хуторi шванки. Гримнув на Смолку, який спробував у нього щось запитати, вилаяв Кайдана, бо той знову вiдставав.

– У тебе й попереднiй кiнь був такий самий салотряс. Де ти iх береш, рябопузих?

– Таж рябi дешевшi, – щиро пояснив Кайдан. – Їх нiхто не хоче купувати, а чим вони гiршi?

Перекуняли, сидячи в тiснiй, нужденнiй корчмi, й погнали далi.

Там зупинилася чумацька валка, й людей було – нiде маковiй зернинi впасти, а весь двiр заповнили понакриванi шкурами сани.

Ранком були на Сiчi, де Сiрко вчинив розгром канцеляристам (Яковлев з пiдписарями грали в карти), вибанiтував кухарiв Васюринського куреня за те, що виливали нечистоти одразу за куренем, пужонув дячка-уставщика, який зрання устиг хильнути й трапився йому на очi.