Аравійська пустеля (збірник)

Якось вiн ледь було не збив яструбову сову, оперенням схожу на них, яструбiв, родичка його i вдень товклася, але вiн не став зупинятися i марнувати на неi час. Поперед нього на захiд летiла весна, i вiн не мiг вiдставати. У Високих Горах вiн мав з’явитися разом iз ним – iз Зеленим Шумом.

З краю в край спалахували блискавицi-грози – то Перун бавився з Дiвами або змагався з бiсами, з Марою. А дехто запевняе, що грiм – то стукiт-гуркiт колiсницi, якою роз’iжджае пророк Ілько. І хто вже нинi скаже достеменно: Перуна то голос чи гуркiт Ільковоi колiсницi – усе переплелося у свiтi бiлому.

Хто каже, що блискавицi – то разючий погляд Перунових очей, а хто – що то вогняна палиця святого Ілька, якою вiн нищить чортiв-бiсiв, дияволiв та усiляку нечисть.

Мабуть, багато-таки тiеi нечистi розвелося (не при ночi будь згадана), коли всеньку нiч виблискують i виблискують невтомнi блискавицi.

А ранки пiсля таких гроз народжувалися свiтлi, чистi, наче вмитi, i яструбовi тодi особливо гарно летiлося… Неначе не крила його тодi несли, а саме небо… І вiн летiв, без зусиль обганяючи бiлi хмари, що кудись пливли i пливли небесними дорогами – вiчнi мандрiвницi.

На пiдступах до меж Тернопiльщини, скоряючись покликовi предкiв, яструб знову повернув на захiд. Високим пiднебессям линув до Івано-Франкiвщини, вже вiдчуваючи дух Високих Гiр, iхне дихання i весняний шум лiсiв та швидких гiрських вод.

Схудлий, але жвавий i легкий, наче й не подолав вiн сотнi й сотнi кiлометрiв, ожив, збадьорився. Вiдчував приплив свiжих сил – мабуть, тому, що попереду було Прикарпаття, а за ним – i Карпати.

І це надавало йому сил, i вiн летiв, не вiдчуваючи нi крил, нi свого тiла, летiв, наче якась незнана йому сила сама несла його до ледь вловного гулу, що долинав з Високих Гiр, закутаних хмарами…

Усе ближче й ближче були Карпати – вiн уже вiдчував iх усим своiм еством. Тут навiть повiтря було не таким, як у чужих краях, бо це було повiтря його предкiвщини.

Заблакитнiв Днiстер; як iз землi, виростали гiрськi простори Івано-Франкiвщини, уздовж Днiстра тяглася Передкарпатська височина iз зеленими долинами.

У межирiччi Пруту й Черемошу вiн пролетiв Покуття.

І вже виднiлися хребти з куполоподiбними пласкими вершинами й пологими схилами. На обрii виростала Горгана, за нею здiймалися Чорногора з Говерлою. Починалися Покутсько-Буковинськi Карпати. Його довжезний перелiт iз чужих краiв (через Житомирщину, Хмельниччину, Тернопiльщину та Івано-Франкiвщину) мав ось-ось завершитися.