Аравійська пустеля (збірник)

А хлопчик Тарас, що народився в його хатi, як ви вже, напевне, здогадалися, вирiс i став нашим генiальним поетом-свiточем.

Минуло сто i бiльше рокiв.

Сьогоднi у Моринцях на колишньому Копiевому кутку (вiн тепер знаний, як провулок Шкiльний, i там уже нинi центр села) стоiть вiдновлена хата Копiя. А по сусiдству з нею – хата Тарасового дiдуся по матерi, Якима Івановича Бойка. Вони точнiсiнько такi, якими колись i були. Нинi – це частина державного заповiдника «Батькiвщина Тараса Шевченка».

Щодня туди приiздять люди з рiзних куточкiв Украiни, заходять i до хати Тарасового дiдуся, в якiй народилася його мама Катерина, i до хати Копiя, де колись з’явився на бiлий свiт сам Тарас.

А поруч – усе так само густо зарослий кущами й деревами, тягнеться глибокий яр. Трохи оддалiк – Морин став, у студенiй водi якого колись застудилася й вiд того померла ковалева дружина.

Гарнi Моринцi, мальовничi: улiтку потопають в садах. Селу вже виповнилось 350 рокiв.

І живе в ньому пам’ять i про Тараса Григоровича Шевченка, i про коваля на прiзвисько Копiй, захисника простого люду.

Нi-нi, та й почуеш од тамтешнiх людей:

– Куди це ви?

– Та пiду на Копiiв куток до Тараса…

І кажуть, що на Копiiвщинi й нинi можна почути, – правда, за негоди, коли сердито загуде вiтер, i заскриплять у яру дерева, – коли десь наче хто молотом по ковадлу клепле: гуп-дзень, гуп-дзень!..

«То, – кажуть старi люди, – Копiй сердиться: кращу долю собi й нам куе, та все нiяк не може ii викувати».

Лихо з голоду

Давно те дiялось…

    Т.

Г. Шевченко

То був справжнiй голод, голодне лихо, що примушувало про все на свiтi забувати.

    П. Мирний

«Як передае агентство „Новини-У“, загадковий вогник у печерi, що знаходиться бiля села Шевченкове Звенигородського району Черкаськоi областi (колишня Кирилiвка), за свiдченням мiсцевих мешканцiв (iх наводять деякi ЗМІ Украiни), все ще з’являеться вечорами, десь пiсля заходу сонця. Загалом же його спостерiгають – щоправда, перiодично, – ось уже впродовж понад пiвтора столiття, вiд далекого 1826 року, коли той таемничий вогник вперше спалахнув на батькiвщинi Кобзаря.

Природу цього феномена спецiалiсти поки що не можуть пояснити. Хоча ясно, що походження нерозгаданого вогника не е мiстичним явищем чи справою чиiхось рук або злих умислiв. Можливо, це пов’язано з видiленням у печерi якогось iнертного газу без кольору i запаху (в геопатогеннiй зонi, що проходить у тих краях), який з невiдомих причин самозагораеться.