Аравійська пустеля (збірник)

Селяни без потреби iх обминали – могили е могили, бозна, хто в них лежить i над ким вони понасипуванi в сиву минувшину, мо’, й над недобрими людьми, над якимись песиголовцями, прости Господи. А мо’, й над козаками тi могили – все, що лишилося вiд сiчових братчикiв.

Околицi були не рiвниннi, не степовi, а – горбисто-гористi. Керелiвка, як i близькi iй села Тарасiвка, Пединiвка чи Будище, розташувалася в горбистому краi, що його перерiзали глибокi яри-байраки, зарослi вербняком. Себто широких горизонтiв, як зазначае згадуваний тут професор Зайцев, там не було, тож тамтешнiй свiт здавався тiсним i наче й справдi замкнутим.

А свiт просторий, степи несходимi, безмежнi малий Тарас уперше побачить, як з батьком чумакуватиме на далекий пiвдень – аж до «самого» моря, до «Одесу». Тодi ж вiн i пiзнае степ – справжнiй, загадковий i незбагненний.

А вiдтак i таемничий.

Скриплять i скриплять дерев’янi колеса чумацькоi мажi, що ii неспiшно тягнуть лiнькувато-незворушнi воли, жуючи вiчну свою жуйку.

У дорозi, бувало, й день згасав.

«У степу нiч ясна, мiсячна, тиха, чарiвна нiч, – згадуватиме поет через роки. – На степу нiчого не ворухнеться, найменшого руху – тiльки проiдеш повз могилу, на могилi тирса немов ворушиться, i тобi чогось страшно робиться…»

Кругом його – степ, як море

Широке, синiе.

За могилою могила,

А там – тiлько мрiе…

Їх було доста. І бiля Керелiвки здiймаеться могила, iз села ii добре видно, надто з околицi.

То – «його» могила, тодiшне пристанище його у свiтi живих.

Коли мачуха влiтку посилала пасинка iз скоринкою, твердою i сухою, у степ свиней пасти чи телят, Тарас, блукаючи узгiр’ями, пiднiмався на могили й частенько сидiв на вершечку – маленький, самотнiй, неприкаяний… Пiд бездонним огромом синього неба, серед людей i на малолюддi…

А вже як i батька не стало, то мачуха й геть виганяла нелюбого пасинка з хати, не даючи йому й кусника хлiба (щоб ii дiтям бiльше зосталося), i вiн, убогий обiдранець, – на плечах якiсь лахи, – блукаючи побiля села («…блукав по свiтi та людей шукав, Щоб добру навчили…»), бувало, i на нiч до хати не приходив – своеi, але без батькiв, чужоi.

Та й чого приходити? Слухати, як сваритиме його зла мачуха? (Хоч зла не так вiд природи, як вiд горя, з лиха-бiди та вiчних нестаткiв.) Частенько ночував у печерi, що була в крутому боцi Чорноi могили.