Аравійська пустеля (збірник)

Службу свою добре знав, голос мав гарний, тож керелiвчани його шанували i як тiльки що, так i зверталися до свого панотця – а то до кого б iще? До пана далеко (та й сподiванки на нього нiякоi), до Бога високо, а панотець завжди з людом, завжди готовий прийти на помiч.

Звернулися й того разу: так i так, отче, не iнакше, як завелася в печерi край села гемонська нечиста сила, бо ж свiтиться ночами там вогник i лихим оком глипае на село – недовго й до бiди, – жалiлися, – не iнакше, як вiдьма.

По свiту колобродила, та оце й до нас прибилася…

– А мо’, й злий дух…

– Свят-свят, що ви, кумо, кажете? Та ще проти ночi…

– А хто ж у печерi ночами блимае? Не християнська ж душа, iстинно вона, вiдьма. Басаврючка лиха, чередiльниця зла.

– І за вiщо ж нам отака напасть?

– За грiхи нашi, – смиренно пiдсумував панотець. – Мало до Господа звертаемось. А хто ревно Господу не молиться, той навзамiн i мае нечисту силу.

– Обнадiяв: – Збирайтеся, людоньки, та пiсля обiднi усiм миром пiдемо до печери. З Божою помiччю святою водою витуримо бiсiвство онее…

Того дня Тарас був у сестри Катрi в Зеленiй Дiбровi, а коли повернувся до Керелiвки – очам спершу не повiрив. Люду зiбралося бiля його печери – чи не пiвсела. Дядьки, тiтки, дiди, баби i звичайно ж всюдисуща дiтлашня… Панотець кадилом махае, голубий димок в’еться.

– Слава Тобi, Боже наш, слава Тобi, Пресвята Богородице, спаси нас, Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас…

На панотцевi довга широка риза без рукавiв, поверх неi – епитрахиль, без якоi священик не може здiйснювати жодноi служби, на грудях – наперсний хрест, на головi – скуфiя.

– Хвалiте iм’я Господне, хвалiте, раби, Господа! Алiлуя!..

Тарас, розкумекавши, що й до чого, трохи заспокоiвся. Всiвся на пагорбку, з цiкавiстю – оченята так i зиркають-зирять навсiбiч, – спостерiгав, що ж буде далi? Вiдчуваючи, щоправда, деяку незручнiсть – це ж через його вчинки скiльки людей зiбралося.

А раптом дiзнаються, що то вiн усьому причина? Ще з села виженуть. Але… що буде, те й буде. А виженуть… Що ж, йому до бурлакування не звикати, в Лисянку подасться, мо’, там де знайде собi куточок у цьому широкому свiтi.