Аравійська пустеля (збірник)

З лихоi бiди курчат крав у селi та iх у печерi пiк i тим рятувався од голодноi смертi… А потiм пропахле димом, – з одного боку обгорiле, а з другого напiвсире – жадiбно iв, i руки його тряслися, i душа тремтiла, i сам вiн лякливо з печери на село бликав – чи не бiжать, бува, селяни крадiя малого на мiсцi злочину застукувати? Здавалося, все село бачить, як вiн давлячись глитае крадене, i в селi – вчувалося – вже бемкае на сполох дзвiн, наче вигукуючи: он де вiн, он! У печерi сидить, крадене курча iсть…

Але коли б не тi крадiжки, не тi нiчнi «трапези» у печерi – чи й урятувався б вiн од голодноi смертi?

А так – вижив… Палив багаття у печерi i в ньому пiк крадене курча, не здогадуючись, що вогонь з печери далеко видко.

Наче хтось у печерi блимае… І забобоннi селяни, дивлячись на той вогник, притьмом хрестилися: яке ж то бiсiвство у печерi ночами вогонь розводить?

І пiшло вiд хати до хати: у печерi нечиста сила завелася, ось-ось вона почне шкодити селу. Пора ii з печери витурювати, покiль не пiзно… Звернулися до отця Григорiя: так i так, панотче, рятуйте село од нечистi…

І стався з того, як люди кажуть, i смiх i грiх…

Андрiй Осипович Козачкiвський познайомився з Тарасом Шевченком у Петербурзi, в роцi 1841-му.

У своiх «Воспоминаниях о Т. Г. Шевченке», що iх видрукуе «Киевский телеграф» за 1873 рiк, мемуарист писатиме:

«Расставаясь со мной в мае 42 года, Шевченко предупредил меня, что он чрезвычайно ленив писать письма, поэтому я ничего не знал о нем до 45 года.

В августе этого года он неожиданно посетил меня в Переяславе, прожив у меня две недели.

…В октябре того же года Шевченко приехал ко мне опять, больной, и прожил у меня около двух месяцев…»

Ось тодi поет i розповiв Козачкiвському про той неприемний для нього випадок з дитинства, коли вiн бурлакував у печерi за селом:

«…Голод нередко заставлял его посягать на чужую курицу или чужого поросенка, с которых он обыкновенно в ночную пору стряпал ужин в пещере, находившейся за селом; обыватели, видя по ночам огонь в пещере, порешили, что там должна быть нечистая сила, и обратились к батюшке, чтобы он изгнал ее оттуда…»

А правив тодi в Керелiвцi отець Григорiй Кошиця – рахманний, тихий та сумирний чоловiк, легкий на ходу i на помiч ближньому.

Добрий був панотець, лагiдний та уважний до пастви своеi, як батько до дiтей. Дотримувався заповiту Христа: «У всьому, як хочете щоб i iз вами вчиняли люди, – так вчиняйте i ви з ними».