Аравійська пустеля (збірник)

Там вони й познайомилися з коником-калiчкою…

День видався напрочуд ясний, сонячний, у свiтi Божому панувала весняна теплiнь. У високому пiвденному небi лiнькувато пливли бiлi хмарки – вiчнi небеснi мандрiвницi.

А внизу, на зелених луках, сюрчали невгамовнi коники: сюр-сюр… Один, другий… п’ятий… десятий… А може, iх там виспiвували сотнi, бо свiт бiлий був ними переповнений.

Здавалось, що вони тут сюрчать вiд самого сотворення свiту. І це було так, адже коники – давнього походження. Їхнi пра-пра жили-сюрчали ще в пермському перiодi геологiчноi будови Землi.

Себто у кам’яновугiльному перiодi. А це – не близький, як-то кажуть, свiт. Настав вiн, пермський перiод, близько 285 мiльйонiв (мiльйонiв!) рокiв тому. І вже тодi були коники.

Тривав пермський перiод 35 мiльйонiв рокiв, уступивши свое мiсце трiасовому. А коники… Коники й тодi сюрчали. Як сюрчать вони й нинi – ви уявляете, наскiльки вони давнезнiшi за нас, людей?!. Тюрлюкають вони собi мiльйонолiття на луках, на галявах, у травi, у садах, на городах.

Сюрчать, ловко маскуючись у зеленiй травi чи листi. Існуючи, як ученi пишуть, у всiх ландшафтних зонах. І в усiх зонах iх чути, а ось бачити iх, зелених скрипалiв, не всiм i щастить. У зеленiй травi iх, зелених, витягнутих, наче стебельця, не просто й загледiти.

Архип i Вiра Куiнджi любили гуляти за мiстом. Особливо на луках, де море трав i де так гарно сюрчали невидимi музики.

Архип ще змалечку любив слухати коникiв, тож хлоп’ям часто пропадав на луках, слухаючи невидимих музик, вправних скрипалiв.

Із молодою дружиною приходив на луки в гирлi Кальмiусу, простилали там ряднину, сiдали, мрiяли, дивлячись на голубе небо, i слухали, слухали метких коникiв-стрибунцiв. Їх мовби нiде не було, але вони, невидимi музики, були всюди, адже звiдусiль лунало iхне сюрчання-тюрлюкання.

Того дня, коли все й сталося, подружжя сидiло пiд плакучою вербою, що привiльно розпустила гнучке свое вiття. Перед ними простиралися знайомi смарагдовi луки, за якими шумiла рiчка Кальмiус, поспiшаючи до недалекого звiдти Азовського моря.

Молоде подружжя було на вершинi свого щастя – ще й тижня не минуло пiсля iхнього весiлля. Молодий сидiв, обхопивши руками колiна та поклавши на них голову, i замрiяно дивився на зелене рiзнотрав’я лук, убираючи в себе ту красу.

Молода дружина, простеливши бiлоснiжний рушник, викладала на нього принесенi наiдки: поставила розмальований глечик iз молодим вином, кухлики, мальований тарiль iз духмяними пирiжками.