Аравійська пустеля (збірник)

А готуючи пiдполудне, намугикувала пiсеньку, що «хороше пiд вербою вдвох iз тобою».

Архип, переповнений щастям, повторював за дружиною, що i йому «хороше пiд вербою удвох iз тобою»…

А на луках тiльки й чулося:

– Сюр-р-р!..

– Сюр-р-р…

Тюрликали, сюрчали коники, невидимi, грали на невидимих своiх скрипочках. І раптом один iз них засюрчав над ними, певно, всiвшись на гiлцi верби, що звисала над простеленим рушником.

– Сюр-сюр-р-р…

Голосистий такий.

Вiра, урвавши свою пiсеньку, завмерла, прислухаючись до того сюрчання, що линуло з верби.

– Це вiн менi пiдспiвнув, – усмiхнулась до чоловiка.

Архип iз нею погодився, i вони якийсь час мовчки слухали сюрчання, що долинало вiдкiлясь iзгори. І було так гарно i лагiдно у свiтi бiлому. Але сюрчання урвалось раптово. Молодi не встигли i переглянутись, як ще мить тому невидимий музика вже сидiв перед ними на бiлому рушнику – довговусий, довгоногий, зелений… Ворушив вусами, як наче принюхувався та роздивлявся, куди ж це вiн потрапив.

Спершу подумали, що вiн зiстрибнув з верби, аж тут Вiра прошепотiла:

– Поглянь на нього, Архипе… Вiн же калiчка, бiдолашний. У нього немае однiеi нiжки…

Коник, до якого Архип простягнув руку, чомусь не мiг утекти. Хоч зазвичай вони прудкi i завжди рятуються вiд небезпеки стрибанням – раптовим, блискавичним i сильним…

Заднi ноги у коника лише для стрибання, пересуватись ними вiн не може.

А ось стрибати… У спокiйному станi коники повзають по травi, чiпляючись за травинки переднiми нiжками, а якщо його потривожити, то вiн упираеться кiнцiвками гомiлок заднiх нiг, а тодi блискавично випростовуе ноги i – гоп! Стрибок уперед. Тiльки його й бачили. Ще й крильця допомагають йому миттево й безгучно зникнути, наче розчинитися на очах у зеленiй травi.

Але в коника, що впав iз верби (мабуть, через свою необачнiсть), не було однiеi задньоi нiжки.

Тому вiн мiг лише повзати i не зумiв утекти, як Архип легенько взяв його двома пальцями. Роздивившись гостя, Архип показав його дружинi.

– Ой, бiдолашне… – жалiсливо зiтхнула дружина. – Таки справдi у нього немае нiжки. Тому вiн приречений. Хто ж його так…

Мабуть, пташка якась клюнула. Життя вiн свое урятував, але ноги позбувся. Тепер його може спiймати хто завгодно.

– Пропаде бiдолашка…

– Пропаде, – погодився чоловiк.