Аравійська пустеля (збірник)

Тим часом калiчка, обхопивши переднiми нiжками палець Архипа, якось вибрався на його кiнчик аж до нiгтя, поворушив вусами, наче роздивлявся, де вiн, а здiйснивши таким чином розвiдку, заспокоiвся i навiть…

Навiть безтурботно сюркнув.

– Чуеш, чуеш, вiн у мене на пальцi спiвае! – як маленький хлопчик, засмiявся Архип.

– Вiн ще й спiвае! – подивувалася й Вiра. – А пропаде ж… Зима ось-ось, не за горами, а вiн… безногий. І вiд небезпеки не зможе втекти, бiдненький, що ж його чекае?..

– А ми його… порятуемо, – Архип вiльною рукою взяв глиняний кухлик, допив з нього вино, а натомiсть у кухлик обережно посадив коника.

– Заберемо його з собою, сама ж кажеш, що загине, – вiдповiв на запитливий погляд дружини.

– Але ж у нього нова нога не виросте.

– А я для чого? Та й руки у мене е – щось придумаю…

Коли вони повернулися додому, Вiра дiстала шкатулку, в якiй зберiгала своi дрiбнички, витрусила все, натомiсть вистелила дно травою i влаштувала туди коника.

– Оце йому й буде хатка, – сказала задоволено.

– Нас двое – коник буде третiм. Вихованцем нашим. От у нас уже й бiльше…

А далi в цiй iсторii починаеться легенда.

А може, билиця правдива.

Буцiмто Архип Куiнджi (а втiм, руки у нього таки справдi були золотими, якi картини малював!), так от, буцiмто Архип Куiнджi змайстрував конику крихiтну дерев’яну нiжку-протезик i якось ii приладнав калiчцi замiсть утраченоi ноги…

Нi-нi, не питайте в автора, як художник змайстрував тую нiжку – цього я вам розказати не зможу.

Це треба лише бачити. І не питайте мене, як Архип Іванович протезик той крихiтний приладнав конику замiсть утраченоi нiжки. Цього я вам передати не годен.

І змайстрував протезик, i приладнав його конику – повiрте менi на слово. І коник (це правда щонайправдивiша, хоч i схожа на казку) так звикся зi своiм протезиком, i той протезик так йому добре пiдiйшов, що комаха сприймала його за власну нiжку, не вiдчуваючи нiякоi незручностi. Навiть при стрибаннi.

А стрибав вiн, як i ранiше, як тодi, коли у нього була натуральна нiжка – високо, далеко й миттево. Стриб i – його немае. Отаку штукенцiю придумав йому художник Архип Куiнджi та ще й вправно його приладнав до живого тiльця. Наче коник i народився з тiею деревинкою.

І коли подружжя Куiнджi перебралося до Санкт-Петербурга на постiйне проживання, то буцiмто забрали з собою i коника з дерев’яною нiжкою: вiн жив у них у шкатулочцi, схожiй на маленьку хатку.