Аравійська пустеля (збірник)

Вiра поставила шкатулочку на рояль, якимись крихтами його годувала – коник i жив собi.

Жив приспiвуючи. Бо й справдi спiвав – i в шкатулцi, i вибравшись з неi на бiлий рояль. Любив сюрчати ночами. А вдень, вилiзши iз шкатулки, мандрував по роялю, що був для нього великим свiтом. Як Архип казав – «променадив». А коли хто з господарiв сiдав за рояль, з першими акордами коник вибирався зi шкатулки i сюрчав у такт мелодii – пiдспiвував своiм господарям.

Ідучи до своеi майстернi, Архип Іванович незмiнно брав iз собою шкатулку, ставив ii бiля мольберта i малював черговий свiй шедевр.

Працюючи, злегка за звичкою пiдспiвував.

Коник iз дерев’яною нiжкою вибирався зi шкатулки – для цього в нiй була крихiтна драбинка, – всiдався на краю i в такт художниковi сюрчав…

А часто ночами Архип i Вiра, прокинувшись, лежали й слухали, як на всi лади сюрчить iхнiй постоялець. Вiн невтомно тюрлюкав на невидимiй скрипочцi своiй, й спiв його нагадував подружжю Куiнджi про Украiну, теплий пiвдень, Марiуполь на Кальмiусi при впаданнi його в Азовське море…

Зими у Санкт-Петербурзi не ласкавi – суворi, iз крижаними вiтрами.

А коли з Фiнськоi затоки, iз студеного Балтiйського моря чи здалеку, з Пiвнiчного полюса, до Санкт-Петербурга прилiтали холоди з хуртовинами i з трiскучими морозами – так було затишно у теплiм помешканнi слухати сюрчання марiупольського коника.

І чим суворiшi холоди насувались на пiвнiчну столицю iмперii, тим завзятiше в будинку Куiнджi виспiвував коник, навiваючи господарям милi спогади про далеку батькiвщину iхню…

Розчулений коником, Архип Іванович часто обдумував сюжети майбутнiх картин або й працював над ними, навiяними Украiною.

Так з’явилися «Вечiр на Вкраiнi», «Украiнська нiч», «Днiпро». Художник почав пiдготовчу працю над майбутнiм шедевром – «Мiсячна нiч на Днiпрi».

Коник, що жив у художника в шкатулцi на роялi, наче зачiпав своiм сюрчанням у його душi невидиму сокровенну струну. Вона бринiла, i Куiнджi iз запалом, не знаючи нi дня нi ночi, працював над картиною.

І здавалося Вiрi й Архипу, що холоднi ночi в Санкт-Петербурзi вже теплiшi, бо перед внутрiшнiм iхнiм зором поставала далека Украiна – мальовнича, прекрасна, тепла i сонячна…

Коник часто гуляв по роялю, вiн так звикся зi своею дерев’яною нiжкою, що стрибав ще вправнiше, анiж iз живою. Це ж треба було крихiтнiй комасi так припасувати деревинку, що вона й не вiдчувала ii – певно, Архип Куiнджi таки був майстром на всi руки.