Аравійська пустеля (збірник)

Старий щось до нього гомонiв, а бiлий птах схвально кивав головою й iнодi навiть жваво трiскотiв червоним дзьобом – щось дiдовi по-своему, по-лелечому говорив. А дiд, слухаючи його, вигукував: «Та ну-у?!»

«Еге», – сказав я сам собi i щось було, пригадую, з цього приводу подумав, але тут у мене клюнуло, поплавець пiрнув, i я чимскорiш схопився за вудку. І такого краснопера витягнув, що коли б поруч були рибалки, то вони б тiльки позаздрили менi. Не встиг я краснопера iз гачка зняти, як на другiй вудцi поплавець – хить-хить!.

. І хутко зник пiд водою… І тут почався такий кльов, що я враз забув i про дiда Щедрiя, i про його дивного-предивного лелечича, бо справжнiй рибалка, коли в нього клюе, – про все на свiтi забувае!

Уже в надвечiр’я, поспiшаючи на останнiй автобус, на хвильку забiг до старого. Оскiльки я вже не мав часу на бесiду, то у двiр не зайшов, а лише на ворота сперся та й кажу:

– Дiду Тарасе, i як це вам вдалося так ловко навчити лелечича, що вiн навiть людей розумiе?

Тут дiд Щедрiй почав напускати туману, що все то – байки людей, охочих до теревенiв, що вiн насправжки не вчив лелечича людськоi мови.

Виходжуючи його пiсля падiння з даху, вiн лише гомонiв до лелечати, як до дитини, ну хiба ще казками його забавляв… Якими?.. Та тими, що колись синовi своему, як вiн маленьким був, розказував. А бiльше нiчого такого… А Лелько (так старий назвав те лелеча) i навчився розумiти мову людську.

(Забiгаючи наперед, скажу, що я консультувався у вiдомих фахiвцiв – бiологiв, орнiтологiв та iнших учених, – i вони авторитетно запевнили: все, що говорить дiд Щедрiй, – чистiсiнька правда. Бо коли до пташини там а чи до звiрини ставитись по-людському, то пташина та а чи звiрина i справдi легко навчиться розумiти людей. Навiть з пiвслова.)

– Таке воно тямковите вдалося, – запевняв мене старий, поглядаючи на свою хату, де у великому гнiздi вже всiдалося на нiч лелече сiмейство (тiльки глава того сiмейства – старий лелекун – задумливо стояв на бовдурi: вiн завжди на ньому стоячи ночуе).

– Скажу тобi по секрету, – додав дiд Щедрiй, – лелеки – дуже мудрий народ, розумiють, що й до чого. І до грамоти зело вдатнi.

Я, пригадую, ще щось хотiв було запитати в старого, але на сусiднiй вулицi вже мелькнув автобус.