Аравійська пустеля (збірник)

Бо iх, грибiвникiв (на вiдмiну вiд грибiв), нiхто по-браконьерськи не знищуе, а якщо яка компанiя випадково й загубить одного-двох, то на загальному поголiв’i учасникiв пiкнiкiв це, на жаль, аж нiяк не позначиться… Тим бiльше, що загубленi пiд ранок неодмiнно виберуться з лiсу i точнiсiнько навпроти села, себто – навпроти сiльмагу…

Є такi, але… Але не будемо вiдволiкатися… гм-гм… нетиповими випадками.

Отож у червнi справжнi грибiвники у згадуваних уже органiзацiях починають частiше од звичайного робити п’ятихвилиннi перекури по пiвгодини, стають якiсь неспокiйнi, по-змовницьки перешiптуються у закутках коридорiв, гудуть, щось доводячи одне одному, i, зрештою, наелектризованою вервечкою сунуть у профком.

– Так що жито вже той… колос викидае. А пiд час колосiння з’являються гриби, що звуться колосовиками – бiлi, пiдосичники, пiдберезовики…

І тут голова профкому вчасно згадуе, що вже минуло пiвроку, а вiн ще не провiв жодного культмасового заходу, а звiтувати ж колись доведеться…

Перший автобус у грибне царство!

І хоч буде вiн у суботу, а вже в понедiлок, вiвторок чи й у середу ентузiасти бiгають зi списками в руках.

І хто тiльки не записуеться у той список! Навiть тi, хто не в змозi гриба вiд пенька вiдрiзнити! Записуються сiм’ями – з дiтьми, тещами, з кiмнатними собачками… Голова профкому в розпачi: записалося аж на три автобуси, а тут хоч би один вибити.

Грибiвники (бувалi) преспокiйно собi посмiхаються, бо з досвiду знають: скiльки б не записувалось, а прийде вранцi в суботу рiвно половина, пiвавтобуса, i шофер ще буде дорогою чужакiв на ясир пiдбирати…

Та ось уже все позаду: i збирання, i сперечання, куди iхати (у Знам’янку, Солоний Лиман, у Василiвку чи, зрештою, у Чернеччину), i сама поiздка, i все, все… Автобус зупиняеться пiд могутнiми, заледве чи не вiковими соснами, i грибiвники якусь мить слухають тишу.

Що за тиша, що за тиша! Аж у вухах дзвенить… Неймовiрна, густа, запашна лiсова тиша, про iснування якоi вже давним-давно забули у мiстi.

Тiльки шум сосен та далеке кумкання жаб на Самарi, та духмяне повiтря, та сонце, та небо, та…

І ось iз автобуса (нiби вiн мав злiтати у повiтря) горохом сипонули.

– Гей, гей, товаришi!.. Для тих, хто вперше… Щоб не заблукати – назад, до автобуса, повертайтесь за сонцем. Збiр о третiй…

Не дослухали, штурмовими лавами кинулись у лiс – iз корзинами, господарчими сумками, з вiдрами, ящиками i ще з бозна-якою тарою в руках. І всi врозтiч одне вiд одного.