Аравійська пустеля (збірник)

Наплодилися, бодай iм!

– Але ж лисички якi!

Тiтка скоса зиркае на вашу корзину iз симпатичними жовтими лисичками i невдоволено пiдбирае тонкi губи.

– Хiба то гриби? Казна-що таке!

– Та що ви! Лисички – то сонячна радiсть грибiвника!

– Ага-ага, отак i мiй Прокiп спiвав та все за лисичками бiгав. Тiльки з роботи, вмиваеться, причепуриться i – гайда. Лисички, кричить, – сонячна радiсть!.. І добiгався. У прийми пристав. Пiд лiсом вона, змiюка, живе. От вам i лисички, бодай iм!.. Вiк би iх не бачила!..

«Говори-говори… – повертаючись до автобуса, подумки полемiзуеш iз тiткою.

– При чiм тут лисички? Треба було Прокопа свого мiцнiше тримати!»

– І де ото можна стiльки ходити? – зустрiчае нас бiля автобуса повеселiла (перший-бо виiзд на лоно природи!) компанiя. – Федi не бачили? Ну, того… слюсаря. Як гайнув по приiздi, так тiльки й бачили його. Ото набере!

– Товаришi, пора iхати. Бо й так забарились. Автобус лише до п’ятоi зафрахтований. А на зворотну дорогу пiвтори години треба.

– Так Федi ж немае!

– От народ! І де його носить? Домовлялися ж… о третiй – збiр.

Хтось просить шофера посигналити.

– Немае сигналу, – з-пiд автобуса, iз холодку лiниво озиваеться шофер. – Дома забув сигнал. Гукайте свого Федю самi.

Тодi наперед виходить керiвник художньоi самодiяльностi.

– Нумо, братцi, – бадьоро починае вiн i по-диригентському махае руками. – Приготувалися! Раз-два-три! Хором: Фе-едю-ю-у-у!!! Та не ревiть, наче вас рiжуть! Мелодiйнiше, товаришi!

– Фе-е-е-дю-ю-у-у, – врiзнобiй i не зовсiм мелодiйно тягне компанiя.

– Фе-е-е-е…

– … дю… дю… дю…. – лунае понад лiсом.

– Нумо ше раз, товаришi! Хором: Фе-е-е… Тягнiть, кричiть! Людина заблудилася, а ви… Хором! Дружнiше! Голоснiше!..

Минае з годину. Вiд Федi – нi слуху нi духу. Знеможена компанiя вже ледве-ледве хрипить:

– Фе-е-е…

– Фе-е-е…

Федя знайшовся аж через двi години, коли всi вже не те що кричати, а й навiть хрипiти не могли.

І де б ви думали, вiн був?

Та пiд сосною, поруч з автобусом!

Вилiз Федя з ромашок, пострушував з себе мурахiв, потягнувся смачно, невдоволено буркнув:

– Дома жiнка поспати не дае: на роботу, Федю, на роботу… У недiлю: вставай, Федю, килими витрушувати… Думав, хоч тут… так ви, як найнялися: Федю та Федю!.

. Ну чого ви на мене повитрiщалися? Давно не бачили, чи що? Ходiмо краще гриби збирати. Хоч подивлюся, якi вони…

4. Скiльки днiв щастя за життя набереться?

Вiдкриваемо перший-лiпший довiдник про гриби.