Це я, званий Чемерисом…

Журнал «Червоний перець» (це крiм «Вiстей ВУЦВКу» та «Селянськоi правди») жадiбно перечитував вiд початку до кiнця i весело смiявся. Коронною його роллю на самодiяльнiй сценi була роль тодi популярного в селах Стецька iз «Сватання на Гончарiвцi» Григорiя Квiтки-Основ’яненка. Все наше село захоплювалося його грою, а дiти повсякчас бiгали за ним вулицями i просили iм «показати Стецька». А коли вiн сватався до дiвчини Шури Гуржiй, то вона спершу вiдмовлялася – ледь чи не зi сльозами. Менi мати смiючись розказувала через багато рокiв, як вона тодi плакала, коли ii видавали за Луку Чемериса.

Вiн iй подобався, i вона хотiла за нього пiти, але… Але ж вiн Стецька грае! Ану як мене в селi дражнитимуть жiнкою Стецька. А може, вiн i насправдi такий?

У чотирнадцять рокiв батько вже працював землемiром (невiдомо, чи вчився де на цю справу, чи нi), був членом товариства «Геть неписьменнiсть!», потiм – членом Всеукраiнськоi надзвичайноi комiсii i активно «озброював знаннями» своiх односельцiв. Як почалися колгоспи – став бригадиром.

У 1934 роцi в селi був лише один комунiст (факт промовистий, селяни, як чорт ладану, оминали компартiю), але все одно в селi – план! – зорганiзували партосередок – iз комсомольцiв та спiвчуваючих iм. Тодi ж батька обрали кандидатом у члени партii – як активiста-комсомольця. В революцiю, в краще життя, яке обiцяла збудувати партiя, вiн свято вiрив. Будучи кандидатом, батько вцiлiв пiд час тодiшньоi жахливоi чистки партiйних рядiв – його на тiм чистилищi навiть хвалили i прийняли в лави партii. Як був активним комсомольцем, так само активним став i членом партii. Вже й райком партii почав до нього придивлятися як до молодого, енергiйного i перспективного партiйця, час од часу давав йому рiзнi доручення, якi батько з успiхом виконував. У нього вже зiбралося кiлька рiзних громадських доручень, i на все його вистачало, всюди вiн устигав. Працюючи польовим бригадиром, швидко вивiв свою бригаду в передовi, був одним з найактивнiших членiв правлiння колгоспу i вже навiть членом якихось районних органiзацiй – устигав i в Семенiвку iздити, i вдома працювати. Одночасно вчився, здав екзамени за сiм класiв (десятирiчки тодi в селi не було), недовго послужив у вiйську, здаеться, на перепiдготовцi, як партiйний кадр. Повернувшись з вiйська в чинi полiтпрацiвника i званнi лейтенанта, взявся за бригадирство, але невдовзi був забраний у Семенiвку – у райком партii на посаду iнструктора. Кар’ера, як кажуть, почалася.