Це я, званий Чемерисом…

І – у повному забуттi, нiкому не потрiбна.

Першою жiнкою-трактористкою була Паша Овсiiвна Штокаленко. Перший «Фордзон» у село прибув у 1925 роцi, i першим за його кермо сiв Мусiй Степанович Шумейко – я його ще застав. Трудiвник вiн був великий, але теж iз нестаткiв не вибирався i помер у бiдностi.

Нi, не покращили заiчинськi трудяги-передовики нового життя, не наблизили свiтлого майбутнього, воно так i не з’явилося, i по 1953 рiк у селi, яке iнших годувало хлiбом, майже не знали пшеничного хлiба.

Де тiльки не побували моi односельцi! Богдан Г.

 Ю. – у партизанському з’еднаннi Ковпака (нагороджений Червоною Зiркою). Із 354 односельцiв, якi пiшли на фронт, 16 були нагородженими орденами Червоноi Зiрки. Коли почалася епопея з «подвигом» Брежнева на Малiй землi, виявилось, що один заiчинець Нiмченко В. М. командував десантним пiдроздiлом на Малiй землi. Молодий хлопець Іван Зiнченко дiйшов до Берлiна i загинув на його вулицях у травнi сорок п’ятого.

Усiм загиблим односельцям у селi поставлено пам’ятник[6 - У районi 40 безiменних та 385 iнших поховань, у яких покоiться 1375 чоловiк, 30 пам’ятникiв на братнiх могилах.

], стела з iхнiми iменами. Інодi менi здаеться, що я – тодi п’ятилiтнiй хлопчина – бачив, як заiчинськi чоловiки iхали на ту прокляту вiйну.

Мерещиться крiзь даль рокiв, що прощалися на вигонi, бiля сiльради, де зiбралося все село. Чую, як плакали жiнки i дiти, а машини з чоловiками одна по однiй прямують до мосту, на Семенiвку – багатьом з них не судитиметься бiльше нiколи повернутися в рiдне село.

як мiй рiдний татусь один-единий раз у своему життi «стрибнув у гречку!» І що з того вийшло… (було, й таке було)

Трудову бiографiю мiй батько розпочав напрочуд добре.

З чотирнадцяти рокiв – на злетi. Його любили й шанували i вже тодi – в чотирнадцять рокiв! – з повагою величали не iнакше, як Лукою Макаровичем. І все життя – тiльки неодмiнно на iм’я й по батьковi. Жоден з односельцiв не удостоювався такоi честi!

Змалечку батько любив книги, Шевченка знав напам’ять, брав участь у сiльському гуртку художньоi самодiяльностi й особливо з успiхом грав (про це в селi ще й менi розказували старожили) рiзнi веселi ролi в комедiях – вдачу мав веселу, знав багато анекдотiв, чудакував, любив читати зi сцени гуморески Остапа Вишнi, що тодi тiльки-но починався як гуморист, уривки з «Енеiди» Котляревського, спiвомовки Степана Руданського, байки Євгена Гребiнки та Леонiда Глiбова.