Генерали імперії

А на тiй, виспiвував далi гетьман, що Дорошенко тiльки-но зрiкся булави, прибувши в Сосницю, будуе хату, ще й майна всього не перевiз, а те, що перевiз, лежить пiд вiдкритим небом, а зима вже почалася, тож хай хоч чоловiк собi хату зведе… Незгода Самойловича на висилку Дорошенка до Москви пояснювалася дуже просто: а раптом екс-гетьман у Москвi прийде до двору, заприятелюе, не доведи Господи, з кремлiвськими боярами чи дяками, чи й з самим царем i звiдти, з бiлокам’яноi, використовуючи своi зв’язки, мститиме йому, Самойловичу, га? А будучи в Сосницi, пiд пильним наглядом у гетьмана, вiн нiчого проти нього не втне, бо на Украiнi в Самойловича всюди розтиканi своi люди, тож вони Самойловичу швидше про все передадуть, анiж Дорошенко встигне що затiяти проти нього.

Тому й страхав Москву, що в Дорошенка, мовляв, багато прихильникiв i приятелiв як на цьому березi Днiпра, так i на тому, чiпати його, отже, не треба, аби прихильники його та приятелi, а вони всi оружнi, не вчинили бува якоi напастi Москвi…

Але Волконський, уважно i ввiчливо слухаючи гетьмана, твердо стояв на своему: ухвалу Москви щодо гетьмана треба негайно виконати!

– Це воля Кремля! – пiднiмав угору кривий вказiвний палець i значуще дивився на гетьмана.

 – Гетьман мене, сподiваюсь, розумiе? Це воля самого КРЕМЛЯ! Дорошенко багато накоiв зла християнству своiми спiлками з бусурманами, тож треба все зробити, щоб вiн потаемно, за спиною гетьмана i, безперечно, Москви, знову не злигався бува з османами i не запросив iх в Украiну. А ще потрiбний вiн у Москвi й для того, аби дати там боярам пораду, як боронитися вiд турок, якщо вони раптом посунуть в Украiну – хто-хто, а Дорошенко добре знае турок, як кажуть, з перших уст.

Але й це нiби не подiяло на Самойловича. Старий лис, вiн уважно й запобiгливо слухав князя, кивав головою, а вислухавши, вперто гнув свое: нинi ще не можна видати Дорошенка, бо це викличе незадоволення в украiнського населення, i невiдомо, у що воно – незадоволення – виллеться i якою бiдою повернеться…

Тодi Волконський, ходячи бiля гетьмана, як кiт бiля гарячоi кашi, зайшов з iншого боку: Дорошенко давнiй i вiрний неприятель гетьмана – це всiм вiдомо.

Вiн не раз завдавав гетьману добрячого клопоту i вчиняв йому згубу. Отже, треба бути обачним, аби вiн не повторив цього щодо Самойловича ще i ще.