Генерали імперії

Тож залишати його в Украiнi небезпечно в першу чергу для самого гетьмана…

Проте боязливий i надто обережний Самойлович, який завжди охоче вiрив усiляким чуткам та плiткам про замахи на нього, цього разу вперся на своему: хоч Дорошенко йому i неприятель, але не хто iнший, як вiн, Самойлович, особисто обiцяв йому недоторканнiсть у Сосницi, гарантував, що бувшого гетьмана нiхто за минулi дiла переслiдувати не буде. До всього ж вiн – це коли стольник повторив свою вимогу, – мае порадитись iз старшиною.

Зрештою, як вона ухвалить, так вiн i вчинить. Дуже-бо не хотiлося гетьману, щоб його давнiй неприятель опинився в Москвi та раптом не заприязнився з тамтешнiми боярами чи дяками…

Вiн i справдi порадився iз старшиною i повiдомив московського посланця, що думка у старшини i членiв його уряду така: нинi аж нiяк не можна вiддати Дорошенка Москвi. Пiзнiше – так, але тiльки не зараз. Це небезпечно i для гетьманату, i для Москви… Хай трошки веремiя навколо поверженого гетьмана вляжеться, люди призабудуть його, тодi…

Стольник вiдповiв, що iхати без Дорошенка в Москву не може, а тому зостаеться тут, в Батуринi.

Доки з Москви не прийде вiдповiдь, що йому далi робити. І послав депешу в Москву.

Москва нiби погодилась з думкою Самойловича, що нинi не варто чiпати Дорошенка, i велiла стольнику Волконському повертатися додому.

Тим часом Рiздво пiдоспiло, за святами нi Москвi, нi Самойловичу було не до Дорошенка, а по веснi вже наступного, 1677 року, з Москви приiхав новий царський посланець, теж стольник, але вже Семен Алмазов i заявив Самойловичу без вступу чи будь-яких пояснень: Дорошенко мае бути негайно доставлений у Москву, що взагалi вiн, Алмазов, без Дорошенка в Москву не поiде, бо мае такий наказ самого царя, тож особисто вiн докладе всiх зусиль – можливих i неможливих – щоб нарештi виконати наказ Кремля.

Самойлович, пригощаючи посланця добрим вином, мiркував сам iз собою, чухався, кректав, призапрошував дорогого гостя ще i ще пити, але, припертий гостем до стiни, зрештою мусив вiдповiдати… Старанно пiдбираючи слова, раз по раз вставляючи «е-е», почав з того, що… ее… таку справу треба обмiзкувати i… е-е… порадитись для цього iз старшиною, а вже потiм вiн i вiдповiсть дорогому гостевi.

– Указ Кремля, – почав Алмазов, вiдсунувши од себе келих з вином, – не пiдлягае в Украiнi обговоренню навiть iз старшиною, це пан гетьман уже мав би знати.