Генерали імперії

Менi наказано привезти його в Москву, i я його таки привезу i наказ Кремля виконаю!

– Гаразд, гаразд, – лагiдно сказав Самойлович, – забирайте собi Дорошенка, коли жити без нього не можете…

«Стара курва, – подумав стольник про гетьмана. – З цього б i починав, а то стiльки води поповарив. А все для чого? Щоб цiну собi набити, мовляв, вiн не хотiв вiддавати Дорошенка, так Москва силомiць його забрала… А сам, якщо Дорошенка в Сибiр вiдправлять, тiльки радiтиме, що надiйно позбувся суперника…»

А Самойлович тим часом почав не то вчити стольника, не то застерiгати:

– Коли до Москви приiдуть запорожцi… Ну, посланцi Сiрка, а вони часто до вас iздять, дак щоб побачили, як Дорошенко живе у Москвi… Щоб потiм, повернувшись додому, казали: Дорошенко, мовляв, у Москвi живе вiльно, як пан який чи боярин.

Насамкiнець застерiг, щоб Дорошенка забрали потихеньку, щоб нiхто того й не знав i навiть не помiтив, як його вивозитимуть з Украiни, бо ще вiдiб’ють його в московських стрiльцiв.

І вiдрядив iз стольником своiх козакiв у Сосницю.

6 березня стольник Семен Алмазов прибув у Сосницю i, не даючи Дорошенку й слова мовити, вирiк:

– Маеш добу для того, щоб зiбратися, i – гайда в Москву! Дуже там цар за тобою, гетьмане, скучив.

– Таки… вигнання, – зiтхнув Дорошенко. – А я було повiрив Самойловичу, що мене чiпати не будуть.

– Тебе нiхто й не чiпае, – поспiшив його запевнити стольник. – Просто цар запрошуе в гостi. Але на подальшi балачки у мене вже немае часу – збирайся, гетьмане, в дорогу. Бери побiльше собi добра, пiдвiд тобi дозволено взяти чотирнадцять.

Перша нiч у Москвi була довгою i без сну. Вiн лежав iз заплющеними очима i внутрiшнiм зором бачив свою валку – попереду й по боках стрiльцi, бiля нього невiдлучно – вдень i вночi – стольник Алмазов, який вiдповiдав за нього головою перед царем.

Од села й до села, од мiста й до мiста гетьманську валку супроводжували украiнськi козаки – до тридцяти верхiвцiв, а де й до пiвсотнi.