Генерали імперії

Чи буде ще якесь прохання в Пйотра Дорошенкi до його величностi? – вiд iменi царя запитав дяк Іванов.

І в «Актах Юго-Западной Руси» буде зафiксовано, що вiн, Дорошенко, прохав царя – «бил челом словесно» – щоб йому було надано бiльш пристойне помешкання, адже на Малоросiйському дворi йому з челяддю тiсно, та й iзба там непридатна для проживання.

Цар вислухав переклад Дорошенковоi мови i щось сказав. Дяк Іванов передав гетьману, що цар наказуе його поселити на новому Грецькому кам’яному дворi проти Гостинного двору, але, застерiг дяк, гетьмана i там будуть стерегти московськi стрiльцi… (Згодом буде доручено купцевi Аврамову i цiлувальнику Степанову за державний кошт полагодити помешкання i приробити до нього ще одну прибудову).

Завершив дяк повiдомленням, що цар жалуе Пйотра Дорошенку до своеi руки, що означало кiнець авдiенцii.

Пiсля зустрiчi з царем Дорошенка запросили до Малоросiйського приказу, де вiн одержав настанови з уст самого «суддi» Артамона Матвеева:

– Будеш гостем царя i дорадником його у справах Туреччини i Криму.

І тих, i тих ти добре знаеш. Краще, як ми. Але скажу тобi вiдверто, гетьмане: хоч на царя ти й справив добре враження, але доля твоя ще повнiстю не вирiшена. Гляди, не схиб. Його величнiсть цар-государ ще метикуе, що з тобою робити: чи тут тебе лишити, чи у Тобольськ вiдправити, слiдом за Демком Многогрiшним, вiн теж вашим гетьманом був, а в нашу Сибiряку загув. А може, цар государ тебе ще й лишить у Москвi. Назавжди.

– Дякую, ви дуже мене потiшили.

– Буде далебi гiрше, якщо тебе позбавлять права проживати у Москвi – ось тодi будеш кпинити.

Це означатиме не повернення в Малоросiю, а – острог. В кращому разi. Тож пораду тобi за так дам: хочеш ще пожити – забудь про свою Малоросiю, чи як ти ii звеш, про Украйну. Живи собi тихо та мирно в Москвi i радiй, що нiхто не збираеться вiдтяти бердишем твою едину головоньку. Затям: допоки ти в Москвi, доти i в безпецi.

А дяк Іванов, коли вони лишилися удвох, шепнув йому:

– Гетьман Івашко Самойлович, вiрний наш пiднiжок, дуже проти твого повернення в Украйну.

Бiйся його, поповича. Вiн тебе вже продав. А треба буде – ще i ще раз перепродасть.

Самойлович належав до тих, хто, за словами С. Величка, «для срiбла i злата не тiльки дали би виколоти око, але брата i отця свого не пощадiли би, то як би мав жаловати матки – погибающоi Малоi Росii».

– Гетьман Самойлович, – далi дiлився дяк таемницею, – невтомно нас застерiгае: Дорошенка не можна в Украiну повертати.