Генерали імперії

Скориставшись нагодою, Дорошенко через дяка передав царевi прохання взяти пiд охорону його майно в Чигиринi, а для цього треба послати наказ московському воеводi (дожилися, в Украiнi вже без московських воевод i кроку вiльно не ступиш), а заодно й козацькому полковнику (дожилися, Москва вже наказуе козацьким полковникам!), аби не ставили на постiй у його домiвцi служилих, у дворах його матерi та братiв, та щоб не чинили анiякоi шкоди i в його хуторах, по дворах, що поза мiстом, на пасiках, сiножатях, млинах i нивах… А ще скаржився царевi, що вiн через негадану свою поiздку до Москви кинув напризволяще майно, надбане за молодих ще лiт, багато його вже розкрадено, а тому жiнка його i дитина пiсля переiзду живуть «без корму», не маючи навiть сталого мешкання в Сосницi.

Дяк передав скаргу гетьмана, i цар буцiмто розпорядився послати вiд його iменi вiдповiдний указ Самойловичу для охорони Дорошенкового майна в Сосницi i в Чигиринi… Зi свого боку гетьман слав лист за листом до Самойловича (не пiдозрюючи, що той негайно пересилае iх назад у Москву – думним дякам), благаючи посприяти, аби його нарештi було повернуто в Украiну, нагадував про урочисту обiцянку Самойловича та генеральноi старшини про те, що йому буде дозволено доживати вiку в рiдному краi… І заодно клопотався про охорону свого майна в Сосницi, бо, зважаючи на нагальний вiд’iзд, не встиг упорядкувати своi справи, як то належало б.

Ще скаржився гетьману: чому це йому нi з того нi з сього велено прохати царя, аби його жiнку привезли до Москви. «Я знаю, – писав, – що я тут не потрiбний, i приiзд моеi жiнки теж не потрiбний, але мушу неволею чинити те, що менi наказують…»

І знову – вкотре! – прохав гетьмана посприяти в його поверненнi в Украiну, адже мати його як почуе, що ii Петра не пускають додому, дуже буде журитися i з жалю «обумирати».

Самойлович, виконуючи волю московського воеводи, негайно пересилав листи в Москву до Малоросiйського приказу. Там уважно з ними ознайомлювалися, переписували iх до спецiальних книг приказу, а старшому стрiльцiв, що охороняли гетьмана, ще i ще наказували «пильнiше стерегти» гетьмана, бо вiн досi не полишае думки про повернення в Украiну.

Тож стерегти його «надобно пуще прежнаго». Самому ж Дорошенковi знову i знову нагадували написати прохання (власноручно!) царевi про перевезення його жiнки до Москви. Була сподiванка, що бранець, маючи в Москвi пiд боком власну жiнку, перестане пориватися в свою Малоросiю.