Генерали імперії

Але вiдчувае в ньому суперника, тож i намагаеться його позбутися – руками, звичайно, москалiв. А я, мовляв, не я i хата не моя… Або взяти Івана Сiрка, кошового отамана Вiйська Запорiзького. Мовби тягне руку за Москвою, але покарай Дорошенка – й отаман одразу ж виступить проти Москви. Тож треба будь-що малоросiв переконати, що Дорошенко в Москвi не в неволi, вiн гiсть самого царя, вiльно живе (навiть жiнку свою забаг забрати до себе в Москву), i сам цар Федiр Олексiйович з ним радиться.

«Утримування Дорошенка в Москвi нiби пiд опiкою «царськоi ласки», – погоджуються iсторики, – було одним з полiтичних впливiв на Сiрка i на Запорiжжя». А тому бранцевi не лише було дозволено, а й ставилося в обов’язок бачитися з посланцями Сiчi чи з гетьманськоi Украiни, щоби тi i тi могли розказувати потiм вдома, що бачили гетьмана на власнi очi, не в неволi вiн, як про те розпускають чутки недруги Москви, не на засланнi, а живе в самому Кремлi, пiд опiкою царя, як його радник.

Ще й змушували Дорошенка (але пiд редакцiею дякiв Малоросiйського приказу) писати листи Сiрковi, а в них, не шкодуючи фарб, розписувати, як його ласкаво прийняв цар-государ, брата його вiдпустив додому… Ось чому такому доброму государевi треба служити чесно i заодно слухатися гетьмана Самойловича, вiрного царського слугу… Так i тримали Дорошенка в Москвi, наче на показ: дивiться, як у Москвi добре вашому гетьману, виступав проти царя, а цар з ним запанiбрата.

Щоправда, цар для ради Дорошенка до себе не кликав, але думнi дяки нi-нi, та й совiтувалися з ним з рiзних питань. Так, у квiтнi 1677 року Ларiон Іванов, коли виникла загроза вiйни з Туреччиною, розпитував Дорошенка про шляхи, якими турецьке вiйсько могло ввiйти в Украiну, про тi чи тi природнi перепони тощо.