Генерали імперії

Мав таке вiдчуття, що тепер йому вже назавжди заказана дорога на Украiну. Та й столицi його вже не було, його товариство або в землi лежить, або в татарськiй, польськiй, турецькiй чи московськiй неволях конае, а тi, хто вцiлiв, перебiгли до Самойловича. Та й боявся московський уряд, що Дорошенко, повернувшись на Украiну, неодмiнно вступить у змову з турками. Тож кiлькiсть стрiльцiв, що його охороняла, була рiзко збiльшена, а самому гетьману було нарештi прямо заявлено: про повернення на Украiну i думати забудь! Та й Украiни давно немае, а е Малоросiя, немае вже i твоеi гетьманськоi столицi, а в Батуринi сидить наш вiрний слуга i пiднiжок, який першим схопить тебе i нам видасть, якщо ти ризикнеш поткнути на Украiну носа… Все! Чекай свою жiнку в Москвi i живи, як живуть московити i по тому – край!

Минув уже рiк, як Єфросинiя Дорошенко, в дiвоцтвi Яненкiвна, з волi росiйського царя була привезена в Москву до свого чоловiка, проте жоною (а вiнчана ж, перед Богом жона!) йому так i не стала.

Бо вже й не могла нею стати. Недовгi роки iхньоi злагоди на самому початку подружнього iхнього життя, спiльноi любовi, що принесла iм доньку Марiйку, здаеться, спливли навiки – як за водою. Їдучи в Москву, на однiй з пiдвiд «з рухляддю» Єфросинiя везла двi бочки вина.

– Любовний гостинець для чоловiка, – казала, прощаючись в Сосницi з сусiдами. – Еге ж, iду до Петра у саму Москву – цар мене запрошуе. Так i звелiв Самойловичу:

а привези-но менi до Москви Єфросинiю Дорошенко на моi яснi очi!.

. І оце мене повезуть до гетьмана мого, який уже знудьгувався без мене i виглядае мене щодень… То я й прихопила для чоловiченька гостинчика – двi бочки винця. Хтозна, чи е воно в Москвi, та ще таке добре, як на Украiнi? Буде йому од мене радiсть. Зустрiнемось, та як засядемо коло бочечки з чоловiченьком любим (вже була досить хмiльненькою, коли так ласкаво щебетала). Ой, засядемо ж!..

Вони й посидiли. Чоловiк спершу зрадiв привезеному вину, але швидко до нього й охолов. Навiть занепокоiвся.

Благав ii не пити.

– Пе-етрику… всього лише один-единий корячок… – лащилась до нього. – Манюнiй-манюнiй. Га, Петрику? Ми ж стiльки не бачились, заради нашоi зустрiчi й нового життя. Га, Петрику?

Дорошенко вже вiдвик вiд отого «Петрику» i розтанув, як вiск на сонцi. Та й повiрив на якусь мить, що тепер у них i справдi почнеться нове життя, бо жiночка таки нарештi схаменулася. І в тому новому життi вiн буде Петриком, а вона – Хросенькою, як колись.