Генерали імперії

Як тодi, в Чигиринi, коли сяяв мiсяць уповнi, а вони сидiли в садку i слухали солов’я, i вiн ii трепетно пригортав до свого серця…

Наiвний! Єфросинiя в перший же вечiр по приiзду до Москви, почавши з манюнього-манюнього корячка, так напилася, що вiн i отямитись не встиг, як вона вже була готова, що вже бiльше й не вихмелялася, а тiльки додавала ще i ще…

І Петро Дорофiйович так i не мiг збагнути у своему московському життi: одружений вiн чи нi? Мае жiнку (так мовби ж мае), чи все ще одинакуе? Виходило, що таки одинакував – при живiй жiнцi, яка до того ж була поруч.

Жили мовби ж в однiм будинку, принаймнi пiд одним дахом, в однiм дворi iнодi здибувалися, а удвох наодинцi, не кажучи вже про спiльну постiль, як то подобае жонi та чоловiку, так за рiк жодного разу й не були. Єфросинiя за рiк так i не змогла вихмелiти i бодай згадати, що в неi е чоловiк, як знову напивалася. А з упитою – не розмова. Та вiн i говорити з нею, постiйно пiд хмелем, не хотiв. І тим бiльше, сприймати ii як жiнку (п’яна жiнка – що може бути огиднiшим?).

Махнув рукою – пропаща! Ума iй не вставиш, на добрi слова не звертае уваги, а зв’язувати iй руки не будеш. А не дай випити – таке вчинить, що хоч хапай шапку та хутчiй тiкай з хати у свiт за очi!..

Спали в рiзних помешканнях, тижнями, бувало, не бачились. А коли й здибувались, то вiд неi, запухлоi, закудланоi, передчасно зiв’ялоi й постарiлоi i наче вичавленоi, несло таким перегаром, що вiн волiв би ii краще й зовсiм не бачити.

І на чiм свiт стоiть кляв царя, якому раптом забандюрилось привезти до Москви ще й Хроську…

Та вона чоловiка вже й не потребувала – вина вистачало. У неi з’явилися московськi подруги, такi ж ханиги, як i сама, московки до краю зiпсутi, i тi любительки дармового вина замiняли iй все – чоловiка, сiм’ю i свiт Божий…

Як вiн не намагався iх позбутися (навiть царськi стрiльцi, що за ним чи не назирцi ходили, не могли впоратися з любительками Бахуса) – марно. Зриваючи i без того вже зiрваний голос, кричала запухла Хрося:

– Тебе забрали москалi в свою Московiю, що не слухався ii, не корився – так тобi й треба! А мене за що сюди загребли? Нащо ти бiгав до царя, щоб мене в Москву привезли, га? Я, може, з горя-бiди п’ю.

Бо в неволi. Додому хочу! – кричала на пiв-Москви, хоч насправдi iй все одно було де пити, – в Сосницi чи в Москвi. – Вези мене до матiнки додому!

Хоч матiнка ii вже давно була на тому свiтi.