Генерали імперії

Столиця потонула в бiлому мороцi, i колись княжий, а тепер царський град наче в саван закутався. Зазвичай брудна й засмiчена (смiття здебiльшого висипали прямо на вулицю), Москва вiд пухнастого, незаймано-чистого снiгу помолодiла, наче оновилась i мала привабливий вигляд, мовби якийсь аж казковий.

Завивання вiтру, що почалося в бiлокам’янiй ще звечора вiсiмнадцятого березня, нарештi пiд вечiр дев’ятнадцятого стихло, хвища вгамувалася, але снiг все так же сiявся вже другу добу поспiль – густий, м’який, вогкий.

Вiн липнув до всього, на всьому вивершувався стiжками-копичками чи й просто бiлими шапками й рипiв пiд ногами, наче кректав вiд напруги. Курiло.

В якомусь мiсцi конi збочили iз занесеноi снiгом брукiвки, i ридван застряг у заметi – нi тпру, нi ну. Валка зупинилась. Облiплений снiгом вiзник, схожий на снiгову бабу, марно лупив коней батожищем, але навiть i четвiрка коней не змогла висмикнути ридван на тверде – з iхнiх спин i бокiв парувало.

Кутаючись у чималий дорожнiй кожух, Дорошенко вийшов з ридвану й провалився вище колiн, сяк-так вибрався на тверде й став спиною до вiтру.

Спiшившись, стрiльцi облiпили ридван, гуртом допомагаючи коням. Стольник Семен Алмазов, висунувшись з ридвану, заходився пiдбадьорювати служивих рiдним матом у кiлька поверхiв, до якого вони звикли i який дiяв на них позитивно. Очевидно, стольник ще й постарався (а вiн з натхненням лаявся на всi заставки), чи лихослiв’я подiяло, але стрiльцi жвавiше заметушилися.

– Ну, ребятушки… мать-перемать… – Стольник давав точнi вказiвки, вiками перевiренi в Московii поради: – Туди… пере-т-туди!… Така мать-ать… (Чиюсь матiр стольник згадував частiше всiх).

Конi заворушилися, iм допомагали стрiльцi, а тим i тим залюбки допомагав стольник – все тiею ж безконечною i винахiдливою матiрщиною…

Аж тут iз заметiлi донiсся гвалт, i на брукiвку вискочив чималий сiрий звiр, з добру вiвцю завбiльшки. Вздрiвши валку, звiрюга з несподiванки аж присiв на заднi лапища.

Його очi ярiли жаринами й двома вогниками свiтилися в бiлiй млi, iз загривка сочилася кров – така яскрава в бiлiй круговертi, що аж у вiчу рiзало.

Зустрiвшись поглядом з Дорошенком, звiр наче здивовано рикнув: «О, а ти чого тут опинився?! Тiкай, брате, якщо ноги маеш. Москва таких як ми з тобою, неласкаво зустрiчае…»

З роззявленоi пащеки з висолопленим язиком звисала кривава пiна.