Генерали імперії

Та ось iз бiлоi завii вигулькнув гурт розхристаних дядькiв в армяках i без шапок – на зарослих бородатих обличчях виднiлися тiльки широко розкритi роти – переслiдувачi щось завзято кричали. Не так вiд злостi, як, напевне, вiд молодечого захвату.

– Ат-ту його!!! Ату-у-у!!! – донеслося до гетьмана, як вiтер повернувся в його бiк. – По хребту серого!.. В дихало!.. В мордяку!.. Селезiнку!!. Ядрьоная мать!..

Дорошенку чомусь стало шкода сiроманця – як наче б вiдчув у ньому товариша по нещастю.

– Хо-орош, серий розбойнiк! – вигукнув у захопленнi стольник. – Ай да волк-волчище! Бачиш, гетьмане, якi в нас вурдалаки в градi бiгають?! По льоду Неглiнноi чи Москви-рiки забрiв у мiсто. Ну теперя мужички вiдведуть душечки!…

Звiр зник у заметiлi, лишаючи в бiлому снiгу кривавий слiд, по якомусь часi зникли в тiй завii й переслiдувачi, й швидко з того боку, куди вони подалися, почулося протяжне, напевне ж, прощальне виття – мужики вiдводили душi.

Та ось виття урвалося, натомiсть почулися глухi удари i схвильований гул мужикiв…

Чомусь стало жаль вовка, добрий звiр, розкiшний… Конi i люди нарештi спiльними зусиллями витягли ридван на тверде, i валка рушила далi загаченими снiгом московськими вулицями…

– Що, гетьмане, закручiнiлся, уздрiвши загнаного вовка? – Вже як сiли в ридван i рушили, запитав стольник полоняника, якого, виконуючи царське повелiння (а раптом йому яка нагорода перепаде?), таки благополучно довiз з Украiни до першопрестольноi.

– Москва нiкого не милуе, хто iй не кориться. Але ти покедова не муч себе невiдомiстю. Одне ясно: прямуемо не в острог, а – вище голову! – у Кремль! Хоча Кремль, мiж нами кажучи, це теж острог – тiльки найбiльший i найзначнiший. І сидить у цьому острозi навiть сам цар-батюшка. Все життя, як у в’язницi. Такi, брат, дiла. Або казнять тебе, Пйотр Дорофiйович, або помилують – третього не дано. Для тих, кого у Кремль везуть…

Хоча на той час значення фортець (як i замкiв теж) пiсля винайдення артилерii i в мiру того, як вона успiшно розвивалася, значно впало i те падiння тривало (пiзнiше воно взагалi буде зведене нанiвець, а замiсть фортець, замкiв чи пiзнiших фортiв та бастiонiв з’являться укрiпрайони та смуги), Москва не тiльки залишалася фортецею, а й вiками нажахана степовиками iз Золотоi Орди, посилено будувала все новi й новi укрiплення.