Ольвія

Хоча Родон i досяг влади, поваги й багатства – мав один з найкращих будинкiв у мiстi, кiлька майстерень, слуг i рабiв i чимало золотих речей, але не гордував, не виставляв себе i був завжди витриманий, рiвний з усiма вiльними городянами – хай то бiдняк, чи купець, чи знатний ольвiополiт. Бо завжди пам'ятав, з якого вiн роду вийшов. Його предки – безземельнi бiдарi з Мiлета – приiхали колись до берегiв Понту без монети в капшуку, а з самими лише руками – працьовитими i мозолистими.

І жили вони тодi, як i всi, у звичайнiй землянцi з непобiленими стiнами, а спали на каменi, часом не маючи шматка хлiба, але трудилися день у день, вiрили, що доля таки змилостивиться i над ними. Дiд його був гончарем, мав сяку-таку майстерню, лiпив посуд, i в архонта й досi зберiгаеться в будинку трiснута амфора для вина, виготовлена руками дiда. З неi вiн п'е вино тiльки в урочистих випадках, не забуваючи при цьому пом'янути дiда-гончаря. А батько вже не лише виготовляв посуд, а потроху й торгував ним, спершу в Ольвii, а потiм рихтував каравани й далi. Пiд кiнець життя вiн став купцем, небагатим, правда, середняком, але – купцем. Купив собi раба, мав слугу. Якось поiхав вiн у степ за Борисфен продавати своi вироби, поiхав i не повернувся. Нi вiн, нi раб його, нi слуга… Людина iнодi зникала в безмежних чужих i загадкових степах безслiдно, зник i батько безслiдно. Де урвалось його життя – того нiхто не знав. Чи розбiйники в степу пiдстерегли, чи власний раб вночi прикiнчив, а сам, захопивши добро господаря, втiк (бувало й таке), чи до злих племен батько потрапив, а тi зробили його рабом та продали скiфам, чи савроматам, або ж i гетам на той бiк Істру, чи хижi звiрi десь розтерзали, чи з дороги збився та в степу заблудився… Дiзнайся тепер!.. Степи таемниць не вiдкривають.

Але сина свого, Родона, вiн устиг вивчити, дав йому не лише освiту, а й статки – людиною незалежною зоставив.

Правда, зiтхав iнодi, що син його единий не йде по батьковiй лiнii, не виявляе кмети до купецьких справ чи хоча б до гончарства – до полiтики його тягло. На всiх народних зборах вiн прохав слово i вмiв красно говорити. І красно, i по дiлу. Його запримiтили магiстрати, почали давати рiзнi доручення, а згодом, як вiн уже мав чималий досвiд, здобув повагу, архонтом його вибрали.