Ольвія

– Ти думаеш… думаеш, я з радiстю вiддаю тебе у чужi степи? – i голос на мить зрадливо забринiв. – Але – треба. Треба, Ольвiе, треба… Ось ти говориш… щастя… А я його так розумiю: найбiльше щастя – це боротьба за щастя свого народу. Ось як я розумiю щастя, дочко. А тому йди до скiфiв, iди!

І вона пiшла.

Роздiл п'ятий

Я такоi вовчицi ще не зустрiчав!..

Кочують степовики, пасуть худобу, колишнi набiги згадують, багату здобич… А тодi хтось когось зустрiвши (на перехрестi дорiг, бiля води чи ще десь), переповiсть всi новини, зiтхне: щось ми, мовляв, давно не гуляли… Пора б уже…

І полетить степом вiд кочовища до кочовища: а чи не пора нам погуляти в чужих краях, силу свою показати, здобич велику взяти, сусiдiв пристрахати?.

. Щоб пам'ятали нас.

Зберуться кочовики на раду в якомусь там урочищi, сядуть на прадавнiй могилi – найзнатнiшi – i, п'ючи бузат, гадають: а на кого б напасти, у який край повернути прудких коней, куди стрiли летючi та цiлкi пустить!

Ось i Тапур.

Взявши дочку грецького архонта, вiн нiяк не мiг повернути в своi степи, не поживившись по дорозi. Пiднявшись на пiвнiч од Ольвii, вiн повернув тисячу своiх вершникiв (а кожен з них десятьох вартий!) у землi каллiпiдiв.

Зiбравши ватагiв загонiв та знатних воiв, сказав iм:

– Я привiв вас у край, де живуть каллiпiди. Вiднедавна вони перестали визнавати нас, кочовикiв, за своiх владик i не хочуть нам платити данину, як платять iншi племена. Вони до грекiв горнуться, з ними торгують, мають зиск, забагатiли, набили добром своi кибитки i думають, що ми, кочовики, iх уже й не дiстанемо.

Як гадають моi ватаги: чи не час нам провчити тих, хто почав задирати носа?..

І вигукнули ватаги в один голос, зуби вишкiривши:

– Твоi слова, вождь, схвально слухають нашi вуха. Пора поколошкати каллiпiдськi повозки, добро iхне переполовинити. Та так, щоб добре затямили, хто iхнi владики i кому вони мусять данину давати.

– Тож провчiть! – сказав Тапур i потряс мечем.

 – Бог наш Арес з вами! Гостюйте у каллiпiдiв три днi, щоб кожен скiф повернувся iз добром, рабами i кiньми. Ара-pa, скiфи!!

– Ара-pa!.. – вигукнули ватаги i помчали до своiх загонiв.

Загледiвши кочовикiв, що невiдь-де з'явилися у iхнiх краях, каллiпiди спробували було нашвидкуруч зiбрати вiйсько для вiдсiчi, але з того нiчого не вийшло. Нападники налетiли так навально, що не було коли й оглянутись, не те що зiбрати сили.