Ольвія

Така вовчиця народить менi сина-вовка! О!..

Припавши губами до ранки, висмоктував кров, зализував рану.

– У скiлькох бiйках бував, а своеi кровi ще не бачив, – бурмотiв сам до себе. – І ось… побачив. І де? У кибитцi. Ха!.. От вовчиця, га? І все одно ти будеш моею! Коли Тапур чого захоче, то хай хоч i степ репае, а по його буде!

Ольвiя вiдкинула запону, показала акiнак.

– Бачив?.. Спробуй лише поткнутися, людолове! Вiн любовi забаг! Утiх! Я до тебе не напрошувалась, силою мене захопив, тож терпи.

– О-о-о!! – Тапур захоплено дивився на неi. – Я навiть i не думав, що ти… ти така.

– Яка це… така? – насторожено обiзвалася Ольвiя i поправила волосся, що вибилося у неi з-пiд башлика, застебнула на дерев'янi палички куртку. – Яка?..

– А така… гарна, – одним духом випалив вождь. – Я люблю таких, необ'iжджених. Бо тихi та покiрнi менi вже набридли. Вiд iхньоi покiрностi спати хочеться, а ти кров нуртуеш мою.

– Твоею?! А ти спробуй, вiзьми! – вигукувала у вiдчаi Ольвiя, а десь у серцi крижанiло: вiзьме вiн ii… Вже взяв. І не вiдпустить нiколи. – Думаеш, боюсь тебе, людолове? Я згодилась пiти у твое шатро. Згодилась. Як батько казав: змiцнити стосунки мiж греками i скiфами. Згодилась пiти у твое шатро, але любити тебе вся твоя орда мене не примусить.

– Навiщо орда? Ти й без орди мене полюбиш.

– Скiфи усi такi самовпевненi, чи тiльки Тапур один такий?

А вiн нiби мiж iншим:

– А не захочеш мене любити, станеш рабинею.

І шкiрив зуби, посмiхався хижо.

– Я-я??! – вражено видихнула Ольвiя, i лице ii враз зблiдло. – Ра-абинею?! – повторила вона шепотом i рвучко висмикнула з-за пояса акiнак. – Нi, я вiльна i скiфською рабинею нiколи не буду. Лiпше смерть!

– Ей, ей, ти що? – поспiшно вигукнув Тапур. – Скажена! Ану, опусти акiнак! То я так просто бовкнув.

– Тодi чому ж ти мене тримаеш, як полонянку, в кибитцi?

– Тому, що мiсце чоловiка у сiдлi, а мiсце жiнки у кибитцi. Так у нас заведено, i в кибитках завжди iздять скiфськi жiнки.

– Але ж я не скiф'янка. – Ольвiя вiдв'язала од задка кибитки повiд i скочила в сiдло саурана. – Я не скiф'янка! – крикнула вона i погнала коня у степ.