Ольвія

Звiдтодi Скiловi так i здавалося, що то йому все приснилося… Ну що вiн пустив стрiлу вождю Ору в груди. Вiн уже й сам вiрив, що то був всього лише сон… І пiсля того вiн ще дужче боявся вождя Ора. Ось яким гордим був мiй батько. Для нього лiпше смерть, анiж неслава, що якийсь там пастух пустив йому стрiлу в груди. Стрiла була iз двома шипами i глибоко застрягла у грудях батька. Вiн не змiг ii вийняти, а кого-небудь попросити це зробити не зважився. Щоб по стрiлi не дiзналися, чия вона… От який вiн був гордий. Так i носив у собi ту стрiлу.

Дужий вiн був i мiцний, як дуб бiля Борисфену. І стрiла та заросла в його могутнiх грудях, i все б закiнчилося добре, аби стрiла та не була мiдною. Мiдний наконечник у грудях позеленiв, i батько невдовзi помер… Я став гадати: вiд чого помер такий здоровий i сильний чоловiк, як мiй батько? Оглянув його тiло i знайшов слiд вiд наконечника у грудях. Я вирiзав його акiнаком, то був наконечник Скiла. Адже кожного скiфа можна взнати по наконечниках його стрiл. Взагалi у Скiла, крiм ремiнного наконечника, бiльше не було нiчого, але один наконечник вiн вимiняв мiдний. Ще й хвастав: пiвкобили, каже, е, мiдний наконечник е, лук е, скоро, мовляв, забагатiю. Матиму свiй табун, i наконечники моiх стрiл будуть тiльки мiднi. Його так iнодi й дражнили: Той, у кого аж один мiдний наконечник!

Ось так я дiзнався, що той мiдний наконечник – то Скiлiв. Я велiв схопити того злидня, вiн i зiзнався у всьому, як було. Я велiв прив'язати його до хвоста дикого коня тарпана i пустити коня у степ, поштрикавши його перед цим списом.

Тарпан як шалений кинувся геть i поволiк за собою того харпака… А вождя Ора я поховав он у тiй могилi.

І показав нагаем на могилу, над якою кружляв орел. Тiнь його носилася по зеленiй ковилi. Тапур, прикусивши губу, сторожко спостерiгав за орлом.

– Батько й досi не полишае надii повернутися у цей свiт, – зiтхнув вiн, i в його голосi вiдчулося невдоволення. – Певно, у нас краще, анiж у свiтi предкiв.

– Звiдки ти знаеш, чого вiн хоче? – здивувалась Ольвiя.

– Над його пристанищем лiтае орел, – пояснив Тапур. – То його Ор пiдманюе, щоб вiн принiс йому Борисфеновоi води у дзьобi.

– Ну й що?

– Хiба ти не знаеш, що вождi завжди повертаються iз того свiту, якщо ковтнуть хоч краплину Борисфеновоi води? От i вождь Ор хоче повернутися сюди.

– Це добре?

Тапур якось дивно глянув на неi.

– Повернувшись у бiлий свiт, Ор вiдбере у мене владу i знову стане владикою над кочовиками. Але я влади нiкому не вiддам.