Ольвія

Спiшились, слуги миттю забрали коней i, понакривавши iх попонами, повели у долину прохолонути пiсля довгоi iзди, а Тапур i Ольвiя спинилися перед колом.

Скiфи щiльно оточили взгiрок з десятьма бiлими шатрами. Мiж ногами в дорослих нишпорили дiти i тикали на Ольвiю пальцями.

– Оно-но… чужачка.

Загадкову чужоземку роздивлялися i скiф'янки.

Нова жона iхнього вождя у скiфському вбраннi: в гостроверхiй шапочцi, отороченiй хутром видри, на спину, на малинову куртку, спадае покривало iз золотими бляшками, у шароварах, в м'яких сап'янцях.

Обличчя ii ледь видовжене, чисте, нiжне, трохи смагляве, з тонкими бровами, що здiймаються над лобом, як два крила, iз живими очима, гарним ротом, з губами, що наче намальованi… Вродлива, випещена, не спалена степовим сонцем, не пошерхла од гарячого вiтру… Що й казати, заздрiсно зiтхали скiф'янки, вмiють гречанки слiдкувати за своiм обличчям. А ось як поживе з iхне у степу – де й дiнеться ii врода, злиняе, вигорить на сонцi та вiтрi…

З-за жiнок виглядають дiвчатка в маленьких шапочках, з-пiд яких на плечi й спину спадае безлiч кiсок з рiзнобарвними кiсничками.

Блискучi iхнi оченята повнi цiкавостi й захвату: гарна чужоземна жiнка, гарна! От якби й нам такими стати!

Та ось Тапур ступив у бiле коло, взяв у руки бойову сокиру свого батька, потряс нею над головою, крикнув:

– Я повернувся, сини бойового кличу «арара»!

– Арара! – озвався рiд.

Тапур поклав сокиру, узяв родовий нагай, що передавався з поколiння в поколiння, цьвохнув ним.

– Я повернувся, скiфи!!!

І родичi покiрно схилили голови перед вождем iз нагаем у руках.

Тапур поклав нагай у коло, випростався гордовито i хизувався перед родом своiм, що схилив покiрно голови.

Потiм до вождя пiдiйшли сивобородi старiйшини, вклонилися йому i щось говорили, але Ольвiя не прислухалась. Їi зацiкавило четверо дiвчаток десяти-чотирнадцяти рокiв у яскравих платтячках, у гостроверхих шапочках, з безлiччю кiсок. Вони не зводили iз вождя захоплених очей. Та ось ритуал зустрiчi закiнчився, i дiвчатка, пiдбiгши до вождя, засоромились i, штовхаючись, намагалися сховатися одна за одну.

– Що, сороки? – посмiхався до них вождь ласкаво i тепло.

– Чи здоровий ти, батьку? – задзвенiли дiвчачi голоси. – Хай бог Папай дасть тобi силу!

– Я – здоровий, а ви, сороки, чи здоровi?

– Здоровi, здоровi, батьку, – заусмiхались дiвчатка. – І дуже, дуже тебе з походу виглядали. Тебе так довго не було.

– Ростете ж ви… – лагiдно казав вождь.