Ольвія

 – Тобi нiчого робити серед справжнiх чоловiкiв Скiфii!»

І тому всi чоловiки Скiфii п'ють солодку кров повержених ворогiв. П'е кров i бувалий воiн, коли здолае особливо грiзного i вiдважного воiна, щоб самому стати ще хоробрiшим. Недарма ж у скiфських военних пiснях з давнiх-давен спiваеться про «солодку кров ворогiв».

П'е ворожу кров i скiфський военний бог Арес.

Пантеон скiфських богiв та богинь з предковiчних вiкiв незмiнно очолюе Папай – бог грому i блискавки, покровитель скiфського гнiзда. Скiфи шанують Папая, вiтаючись, завжди кажуть: «Хай бог Папай пошле тобi здоров'я!» Хоча в руках Папая i грiзний грiм, але це мирний i добрий бог.

Інша рiч – Арес, бог вiйни.

Вiйни не затихають роками, i в Ареса завжди вистачае роботи. Безжалiсний бог вiйни! Марно молити у нього милосердя, рятунку. Вiн не знае нi жалю, нi спiвчуття. Його збуджуе лише кров. Гаряча пролита кров. Вiн багне кровi, i його щедро напувають кров'ю. І своею, i чужою.

Жодному боговi, навiть самому Папаю, не ставлять скiфи кумирiв, не зводять храмiв та вiвтарiв.

Обiйдуться мирнi боги i без зайвого клопоту iз святилищами.

Інша рiч Арес – бог вiйни.

Йому, единому серед усiх богiв, споруджують величезнi святилища у всiх краях i землях Скiфii. Смерть чекае кожного, хто забуде принести Аресу щедрi дари – жертви!

Є святилище Ареса i в краi Тапура. Хоча воно далеко в степу, але видно його здалеку. Тисячi в'язанок хмизу, щiльно складенi одна на одну i добре втоптанi, утворюють чималу споруду крокiв двiстi довжиною, а висотою у зрiст вершника.

З трьох бокiв стiни прямовиснi, лише з четвертого пологий спуск. За зиму хмиз осiдае, i тому щовесни привозять по п'ятдесят повозок нового хмизу й оновлюють святилище.

На вершинi святилища – трикутний майданчик, а на нiм стоiть прадавнiй залiзний меч, для богатиря кутий, iз широким лезом…

Той меч i е бог вiйни Арес.

Немае у бога обличчя. Зайве обличчя боговi вiйни.

Меч – то його обличчя.

А меч оновлюеться кров'ю.

На широке плато вихопились вершники i закричали, розмахуючи короткими мечами:

– Арес! Долиною сини твоi iдуть! Ти чуеш, як iржуть iхнi прудкi конi? Ти чуеш, як дзвенять мечi iхнi i спiвають в польотi стрiли?.

. Сини твоi ведуть ворогiв, щоб напоiти тебе кров'ю! Солодка кров ворогiв!.. Ара-ра!!!

На заходi над далеким кряжем застигло червоне сонце. У степу було сухо i вiтряно, i обрii вiд кривавого сонця багрянiли.

– Сини йдуть, Арес!.. Вони ведуть ворогiв!..