Ольвія

Першим пiднявся на плато Тапур в оточеннi ватагiв, старiйшин та знатних воiнiв. За ними гнали трьох полонених – вбраних у бiле. Два лiтнi бранцi, високi, сивуватi, ступали рiвно i твердо, а третiй – юнак – спотикався, його очi бiгали гарячковито сюди-туди, наче шукали порятунку. Коли вiн вiдставав, його пiдганяли списами i кричали:

– Іди, iди, каллiпiд!.. Радiй, що твою кров питиме сам Арес!

Юнак беззвучно плакав, рукавом витираючи блiде, вже помертвiле обличчя.

А в головi билася одна-едина думка: за вiщо? За вiщо скiфський аркан вихопив його iз рiдного гнiзда?.. Його життя тiльки-но починалося, вiн ще нiкого не вбив i навiть нiкого не зобидив, i ось за це його хочуть убити, а кров'ю його молодою напоiти свого бога… За вiщо?.. За вiщо?.. Вiн все ще озирався з надiею, але рятунку уже не було.

Позад нього стiною сунули страшнi бородатi вершники у чорних башликах i кричали, щоб вiн радiв, бо кров його питиме сам Арес, а попереду, затуляючи бiлий свiт, здiймалося чорною горою святилище жорстокого бога, де мала обiрватися його така коротка дорога життя! У пошуках рятунку вiн звiв очi до неба й жахнувся: над ним, над святилищем чужого бога вже кружляло гайвороння.

– Іди, iди, каллiпiд! Радiй, що твою кров питиме сам Арес!

Але йти вже не було куди. Вершники кiлькома рядами оточили святилище свого бога i пiдняли вгору мечi, на яких заграли червонi вiдблиски кривавого сонця.

– Арес, ми прийшли!!

Наперед виiхав вождь i крикнув до святилища:

– Великий i всемогутнiй Арес! Ти чуеш нас?

– Чую вас, сини бойового кличу «арара»! – в один голос за бога вiйни вiдповiли скiфи.

– Я прийшов iз своiм вiйськом, щоб напоiти тебе солодкою кров'ю, могутнiй i славний наш Арес, покровитель наших непереможних мечiв! – звертаючись до святилища, голосно крикнув вождь. – Ти завжди милостивий до мого вiйська, всемогутнiй Арес! А цього разу ти був особливо прихильним.

Ти вклав у нашi руки гострi мечi i цiлкi стрiли. Ти послав нам перемогу. Зрадники каллiпiди, якi вiдвертаються од нас, покаранi. Я захопив багато здобичi i рабiв. Грецький архонт вiдкупився од мене власною дочкою. Ми дякуемо тобi, наш славний i всемогутнiй боже! Ми напоiмо тебе кров'ю, щоб ти завжди вкладав у нашi руки силу, а в зброю нашу ясну – мiць.