Ольвія

– Викупи мене з неволi, i я подарую тобi сина, – просто сказала йому молода рабиня. Сказала, коли не раз i не двiчi бачила, як полемарх потай на неi задивляеться, зiтхае… А що полемарх самотнiй, що ольвiополiтки за нього не йдуть, то вона добре знала.

Вiн отетерiв.

Рабиня тяжко зiтхнула.

– Тiльки ж дорого я коштую…

– За тебе я ладен вiддати всi скарби свiту! – вигукнув вiн.

– Але iх у тебе немае, – сумно одказала вона.

– Ти… Ти хочеш стати моею дружиною? – не йняв вiри Керiкл. – Яка ти мужня.

– Побудь з мое у рабствi, – сумовито вiдповiла рабиня, з жалем дивлячись на його непривабливе, однооке обличчя. – Ти скривджений, але ти – вiльний. Ти – людина. А я… я безправна худоба. До скону своiх лiт. Як той мул, що не бачить просвiтку.

– Так тобi випало…

– Не випало, а в рабство продали, щоб на моiм горi збагатитись. – Вона зiбралася з духом, прохала: – Викупи мене, Керiкле. Я поживу з тобою два роки i народжу тобi сина.

– А потiм?.. – швидко запитав Керiкл. – Що потiм?

– Я… – Рабиня зiтхнула i прямо глянула на Керiкла. – Я не хочу нiкого обманювати. І тебе також. Потiм я покину тебе. Але покину, коли наш син почне ходити… Але що я… що я кажу… – обхопила голову руками, i плечi ii затремтiли. – Сама себе продаю. Вдруге… Перший раз мене продали чужi, тепер – сама… О горе, горе менi!..

І вона з плачем кинулась од нього тiкати.

А як вдруге вiн ii зустрiв, то запитав, нiби й не було перерваноi розмови:

– Я матиму сина, а ти?.

– Я не хочу з тобою торгуватися.

– Нi, ти скажи, що ти матимеш?

– Волю! – наче зойкнула вона. – Розумiеш, полемарх, волю! Матиму те, що в людини найдорожче. І повернуся на батькiвщину. У рiдну Аттику. Там у мене… коханий. Вiн бiдний, вiн не мае за що мене викупити, але вiн чекае… мене чекае… І все життя буде мене чекати. Я знаю, я вiрю. Я вiдчуваю…

І Керiкл вiдчув гiркоту на душi.

– Ти хочеш такою цiною купити собi волю? Але ж це надто дорого. Дуже дорого.

– А хто сказав, що воля коштуе дешево? – сумно глянула рабиня на Керiкла. – Іншi життя вiддають за один лише подих волi. Життя. А я вiддам лише два роки. І залишу для тебе радiсть. Ти матимеш сина. Може, iнодi й мене згадаеш. Ось так… Іншого шляху здобути волю я не бачу. Я не лукавлю перед тобою, все кажу, як е. І… i не торгуюся. О нi. Я просто купляю собi волю.