Ольвія

Керiкл дивився на неi як на щось неждане, негадане, несподiване, як на диво, послане йому богами. Вона й ранiше йому подобалась, i вiн потай за нею зiтхав, а тепер, пiсля всього почутого, вiн вiдчув до неi любов… І в душi молився на неi, благав богiв, аби вона не передумала, аби вона…

Та рабиня прагнула волi, як птах неба.

І за волю не торгувалась, платила щедро, надто щедро.

– Ти добрий, ти не обдуриш мене, я вiдчуваю. Присягнись, що даси менi волю, як тiльки я народжу тобi сина.

І вiн поклявся.

– Ти будеш вiльною громадянкою. Боги – свiдки моеi клятви. Якщо ж ii порушу, то хай впаде на мене страшна кара!

– Я вiрю тобi, – i зажурено подивилась на нього, зажурено i ласкаво. – Ти хороший, дарма тебе бояться жiнки.

«Я щасливий, що лев колись не вiдiрвав менi голови, – радiсно подумав полемарх. – Я такий щасливий».

Вони ще двiчi зустрiчалися i гомонiли про свое майбутне. І обом здавалося, що вони знають одне одного давно, що спiльне життя у них буде гарне i справедливе.

Полемарх викупив рабиню, витративши на неi всi своi кошти, ще й заборгував у Родона. Рабиня була молодою, здоровою i гарною. Тому й коштувала дорого, надто дорого. Вона мала блакитнi, як весняне небо, очi i бiляве, як льон, волосся. А що дорого за неi правили, то дарма. За ii очi, за ii волосся, за ii добре серце Керiкл ладен був дати будь-яку цiну, i все одно вона здавалася йому дарунком долi.

Звали ii Лiя.

Через рiк народився у них син.

Хлопчик видався-удався мiцним i гарним.

Вiд матерi успадкував бiлявий чубчик i блакитнi очi. Ймення йому дали Ясон – для батькiв вiн i справдi був наче ясне сонечко. Керiкл ходив хмiльний вiд щастя. Бо – не вiрилось…

А ось Лiя для городян все ж залишалась рабинею. Тiльки Керiкловою. Раз полемарх ii викупив, то тепер вона його власна рабиня. Наложниця. Це Лiю дуже гнiтило, адже ж в полемарха вона не вiдчувала себе рабинею. У полемарха вона нiби вдруге на свiт народилась… А ось на вулицi хоч i не виходь, ольвiополiтки сторонились ii i на привiтання не вiдповiдали.

Та Лiя терпiла, головне, що вона вiдчувала себе вiльною. І навiть… навiть щасливою… Збулась ii мрiя про волю. І Керiклова мрiя збулась. У нього сiм'я, син, добра i ласкава дружина. Лiя була тиха, покiрна, бо не встигла ще огрубiти у рабствi, не розхлюпала нiжнiсть свого серця… І тепер щедро дарувала Керiклу свое тепло…

І Керiкл у вiдповiдь подарував iй волю. Звiдтодi Лiю стали звати вiльновiдпущеною.