Ольвія

Не повноправною, звичайно, громадянкою, а вiльновiдпущеною, але й на тiм спасибi. Не рабиня вона бiльше. Тому й була рада. А що iй тi гордовитi погляди ольвiополiток, як вона – вiльна!

І на радощах Лiя наспiвувала простеньку родоську пiсеньку про ластiвку:

Прилетiла ластiвочка

З ясною погодою,

З ясною весною.

Грудки в неi бiлi,

Спинонька чорнесенька.

Що ж iй ягiд не даеш

Із дому багатого?

Чи даси вина iй в чашечцi,

Ще й сиру на блюдечцi,

І пшениченьки?..

Їi нiжний голос дзвенiв для Керiкла найдавнiшою у свiтi музикою, вона сама здавалася йому чарiвною ластiвкою, що прилетiла до нього з ясною погодою, принесла на своiх крилах весноньку…

– Ластiвочка моя… – говорив вiн iй в поривi нiжностi.

А вона iнодi задумувалась, нишком сльози утирала, а то збуджено говорила, аж ковтаючи слова:

– Я – вiльна… Боже мiй, я – вiльна. Чи сниться, чи нi?.. Вiльна. Не рабиня, не товар, не худоба. Я людина. Вiльновiдпущена. Слово яке: вiльна-а… У мене чоловiк, син… Я не вiдаю, що таке лiмос[16 - Лiмос – голод]… Боже мiй, я вiльна!

Інодi гiрко зiтхала, задумувалась.

– Але ж скiльки людей ще у рабствi. Без надii, без сподiвання, без волi… Доблос[17 - Доблос – раб (грец.).]… Чи зникне коли прокляте рабство? Коли вже людина перестане бути товаром, бидлом? Коли, Керiкле, коли?

ii голубi очi ставали темними, а погляд робився гострим, ненавидячим. Керiкл внутрiшньо здригався, бо вiдчував у нiй силу бiльшу, анiж у собi.

– Годi, кохана, годi. У тебе сiм'я, син. Чого ж тобi ще не вистачае? Скажи, i я все зроблю для тебе, все, аби моя пташечка, моя ластiвочка знову щебетала. А за всiх не переболiеш.

– Але ж iншi у ланцюгах, Керiкле, у кайданах.

– Так заведено, – вiдповiдав вiн, але голос його не був переконливим. – Не нами заведено. Богами. Так було i так буде. На цьому стоiть свiт. Раби необхiднi.

– Щоб ви на рабах будували свое вiльне життя? Щастя? – вигукувала вона знетямлено.

– Так заведено, – бурмотiв вiн.

– Ви, рабовласники, завжди так говорите. Ви кидаете людей у рабство, а вину свою перекладаете на богiв. Не треба так, Керiкле, не треба.

– Я воiн, – уточнював вiн.

– А я ненавиджу вiйни! Вони роблять людей рабами.

І знесилено замовкала, i вiн пiсля таких розмов по кiлька днiв не чув вiд неi i слова.