Ольвія

Інодi вона стиха жалiлась – у простiр жалiлась, нi до кого:

– А мiй братик i досi у рабствi. Доблос… Нас разом продали за борги батька. Менi пощастило, мене в Ольвiю привезли, хоч сонце вгорi бачила, а братик… Братик на пiдземнi рудники потрапив… А звiдти виходу немае… Хiба на той свiт. Та й то викинуть тiло на смiтник… Як собаку.

І птицею кидалась цiлувати свого сина, молячи богiв, аби хоч вiн був щасливий…

Маленький Ясон рiс швидко i вже на одинадцятому мiсяцi зiп'явся на ноги. Як радiв Керiкл! Навiть на вулицю його виносив, на землю ставив i, щоб усi бачили, водив його за ручку… Ясон дибуляв смiшно, падав, вставав i знову вперто намагався йти.

Аж сопiв од упертостi… А коли Ясон побiг – вперше у своему життi побiг, Керiкл холонучи згадав умову: тiльки син пiде – Лiя вiльна. Вiльна вiд Керiкла, вiд Ольвii. Вiльна i може повертатися додому… І в хмiльну Керiклову радiсть повiльно й невблаганно вповзала печаль… Страх втратити Лiю не давав йому спокою. І швидше хотiлося дiждатися тiеi митi, як син пiде, i, коли це сталося, злякався Керiкл. З синовими самостiйними кроками втратить вiн свое блакитнооке щастя. Адже клявся вiн богами, клявся, що вiдпустить ii. Вона умову свою виконала чесно, а вiн… Вiн ii теж не обдурить.

А син уже бiгав по двору, ба, й на вулицю сам вибирався.

Як вiн смiшно дрiботiв товстенькими нiжками! Як вiн радо смiявся, як вiн гордо вигукував:

– Ага, а я вже вмiю сам ходити, ага!..

І все в батька питався:

– Правда, я вмiю найкраще ходити, правда?

– Правда, сину, – зiтхав батько, – ти вмiеш ходити найкраще.

І хоч було важко, та все ж вiн перемiг себе i перший заговорив про свою обiцянку:

– Ти давно не рабиня у мiстi, а тепер ти вiльна зовсiм. Куди захочеш, туди й полетиш.

– А ти? – питалася вона.

– А я… Я буду з сином згадувати тебе.

– Як згадувати? – доскiпувалась Лiя.

– А так, як згадують про свое щастя.

Лiя вмовкла i мовчала день.

Всю нiч вона проплакала. Керiкл не заважав iй плакати, ii сльози – то сльози радощiв. Воля вже стукае у ii дверi.

Завтра вранцi вiн посадить ii на трiеру, i прощайте, Керiкле з Ясоном. Тiльки у сни нашi будеш прилiтати, ластiвко моя…

Вранцi Лiя сказала:

– Я довго думала i… – Вiн трепетно чекав ii слiв. – І нiколи я тебе не покину, i нiкуди я вiд тебе не поiду. Бо любов – то i е воля. Я люблю тебе, доброго i гарного душею, ще дужче сина люблю, а бiльше менi нiчого й не треба.

Вiн цiлував ii руки та все благав i благав, аби вона повторила своi слова.