Ольвія

Кулаки в Лii були стисненi, вона й померла iз стисненими кулаками, i так ii i в яму поклали. І вже у ямi Керiкл просунув iй мiж закляклi стисненi пальцi монетку.

– Це плата Харону, – сказав тихо, – плата за те, що старий перевезе тебе на човнi через пiдземну рiчку забуття у «царство тiней».

І накрив ii своiм плащем.

Йому подали руку, вiн вибрався з ями, постояв iз схиленою головою, а потiм кинув на груди Лii i жменю землi.

І яму швидко загорнули, i в некрополi з'явилася ще одна могилка…

П'ятнадцять лiт минуло звiдтодi.

Сидить Керiкл у затишному дворику й тихо радiе: син приiздить. Його стрункий бiлявий хлопчик з блакитними очима. Навчався в Афiнах рiзних наук.

Коли б то Лiя була жива…

Із некрополя повертаються слуги.

– Господарю, – вклоняються, – срiбну чашу з вином ми поставили на могилi господинi.

– А що ви сказали господинi?

– Ми сказали: господине, твiй муж Керiкл ласкаво запрошуе тебе у дiм на банкет з нагоди повернення сина Ясона.

І тiльки мовили, як з-за могили знялася чайка.

– І куди вона полетiла? – швидко запитуе Керiкл.

– Кигичучи, вона полетiла до лиману i зникла в небi.

– Добрий знак, – зрадiв Керiкл. – Лiя полетiла у море зустрiчати свого сина. Щасливого тобi лету, ластiвко моя!

І збуджено додае:

– А таки гарно у свiтi жити!

Та нараз зупиняеться посеред двору й обхоплюе голову руками.

– Але що я скажу йому? Що я скажу своему синовi, як вiн, переступивши порiг, запитае про Ольвiю? – майже кричить Керiкл, i слуги злякано ховаються в будинку.

 – Що Родон вiддав дочку скiфському вождю, щоб змiцнити стосунки грекiв iз скiфами? Ясону що до того змiцнення тих стосункiв? Вiн же без Ольвii життя свого не уявляе… Чи знайдеться у нього сила волi, щоб збороти бiль i вiдчай збороти? Чи зрозумiе вiн, що Родон вчинив так не з власноi забаганки, а з вищих iнтересiв?.. І що до тих вищих iнтересiв мiста моему синовi, моему хлопчику?

Вигукував i не знаходив вiдповiдi, i ясний день став меркнути йому, а радiсть згасати…

Роздiл четвертий

Краще б я зовсiм не повертався!

В Афiнах йому було знамення.

Довгих два роки, допоки вiн навчався, туга за далекою коханою не полишала його й на мить. І навiть славетна, знана на увесь свiт чарiвна столиця сонячноi Еллади не могла розвiяти його сум, що терзав серце чимдалi, тим пекучiше.